Практично впала на саме дно життя, проходила лікування алкоголізму в Ужгороді – не допомогло. Моя історія

Практично впала на саме дно життя, проходила лікування алкоголізму в Ужгороді – не допомогло. Моя історія

Привіт, мене звати Марина. Я з Ужгорода живу тут не усе життя, переїхали сім’єю з Рахова ще коли я було відносно мала. Я страждаю на алкоголізм але багато років не приймаю спиртне. І я хочу розказати свою історію про те як проходила лікування алкоголізму в Ужгороді та інших містах. Почну з того шо Ужгород – місто відносно невелике але живе своїм життям. Я зростала в звичайній сім’ї, нічого особливого. В школі не дуже вчилася, більше по вулицях швендяла. З компанією своєю тусила, веселилися як могли. Після школи ні вчитися далі не пішла, ні роботи нормальної не знайшла. Підробляла де прийдеться: то в кафе офіціанткою, то на ринку продавцем. Грошей вистачало лише на сигарети та скинутися на випивку з компанією. З друзями збиралися вечорами сиділи на набережній пили пиво чи щось міцніше. Спочатку все було ніби нормально. Життя легке без турбот. Але потім почалися проблеми. Частіше стала сваритися з батьками, вони мене не розуміли. Казали, щоб бралася за розум, а я не хотіла їх слухати. Думала що сама все знаю. Ніхто ж в такі часи не думає що це одного разу призведе до необхідності проходити лікування алкоголізму. П’єш собі і п’єш. Алкоголь став частиною мого життя. Спочатку пили по вихідних потім вже і в будні дні. Могла зранку почати і до ночі продовжувати. Здавалося що так веселіше, проблем менше. Але то була ілюзія. Друзі з якими випивала потроху відверталися тому шо в мене вічно не було грошей, а ніхто не хотів за мене постійно платити. Роботу втратила через прогули і запізнення. Грошей не було, батьки допомагати відмовилися. Почала позичати, залізла в борги. Здоров’я почало підводити – наслідки алкоголізму в ранньому віці. Часто хворіла, постійно втомлена. Виглядала не найкраще: бліда шкіра, темні кола під очима. Люди почали обходити мене стороною. Сусіди перешіптувалися за спиною.
Одного разу прокинулася на лавці в парку і не могла згадати як туди потрапила. Було страшно і соромно. Але навіть це не зупинило мене. Продовжувала пити бо не знала як інакше жити. Пробувала знайти роботу але хто візьме таку як я? Без освіти, з таким виглядом. Батьки казали що я ганьба сім’ї. Вдома були постійні скандали, тому частіше залишалася ночувати деінде. Алкоголь допомагав забутися, не думати про проблеми. Але після нього ставало тільки гірше. Часто не було що їсти, але на пляшку завжди знаходила гроші. Зустрічала різних людей, але справжніх друзів не було. Кожен сам за себе. Інколи ставало дуже самотньо.
А ще треба сказати що Коли мені було 16, зустріла одного хлопця. Йому було 28, на 12 років старший за мене. Звали його Сергій. Він був такий собі хуліган, але мене це приваблювало. Він теж пив але на відміну від мене, працював на будівництві. Гроші мав, і завжди знаходив нам на пляшку. До речі, він вже мав досвід бути в реабілітаційному центрі десь на Закарпатті але це нічого не дало. Потім було і кодування від алкоголізму в Ужгороді.
Почали жити разом швидко. Я втекла від батьків, бо вони мене не розуміли. Сергій знімав квартиру на окраїні міста. Місце було таке собі але мені було байдуже. Головне, що ми були разом і могли робити що хотіли. Спочатку все було ніби нормально. Пили разом гуляли, сміялися. Він купував мені подарунки, ми ходили по барах. Але потім почалися сварки. Сергій був ревнивий, не любив коли я спілкувалася з іншими. Часто кричав на мене без причини. Одного разу він прийшов додому п’яний і почав звинувачувати мене в зраді. Я не витримала і відповіла йому тим самим. Слово за слово і він вдарив мене. Це був шок але я пробачила. Думала що це випадковість. Але такі ситуації повторювалися. Ми сварилися через дрібниці він ставав агресивним. Я теж не мовчала могла кинути в нього чимось. Інколи доходило до бійок. Синці та подряпини стали звичайною справою. І для мене, і для нього. Якось посеред однієї з таких сварок він крикнув що віддасть мене наркодиспансер в Ужгороді. На це я йому щось таке сказала мовляв тобі ні реабілітаційний центр в Мукачево чи де він був, ні кодування від алкоголізму, нічого не допомогло. Типу сам йди і ще раз пройди, раз такий розумний. Пам’ятаю як він ще більше розлютився і … заснув)
Наші запої ставали довшими. Ми могли пити декілька днів підряд. Сергій часто пропускав роботу, гроші закінчувалися. Тоді починалися справжні скандали. Він звинувачував мене в тому, що я йому заважаю жити нормально. Ми розходилися і знову сходилися. Я кілька разів поверталася до батьків, але там теж було не солодко. Вони казали, що я сама винна в своїх проблемах. Тому знову йшла до Сергія. Одного разу він прийшов додому з іншим настроєм. Сказав, що знайшов нову роботу і все буде добре. Я повірила йому. Але через тиждень знову все повторилося. Він прогуляв роботу, грошей не було, пішли пити на останні.
Сусіди не раз викликали поліцію через наші сварки. Але ми завжди казали, що це сімейні справи і ніхто не має втручатися. Намагалися якось владнати, але нічого не виходило. Коли мені було 18, я зрозуміла, що так далі не можна. Спробувала знайти роботу, але без освіти, а може і з тим виглядом, який я тоді мала, ніхто не хотів мене брати. Сергій теж не допомагав, лише пив і сварився. Одного вечора ми сильно посварилися. Він знову мене вдарив, але цього разу я вирішила піти назавжди. Зібрала речі і пішла до подруги. Але через кілька днів він знайшов мене, просив повернутися. Обіцяв, що зміниться. Я повірила. Повернувшись, я побачила, що нічого не змінилося. Він став ще гіршим. Почав приводити додому своїх п’яних друзів, ми всі пили разом. Грошей не було зовсім, почали позичати в банках і влазити в борги.
Одного дня прийшли колектори, вимагали повернути гроші. Сергій втік, залишивши мене одну з ними. Я не знала, що робити. Після цього вирішила, що більше так не можу. Коли мені виповнилося 19, сталася остання крапля. Він прийшов додому з якоюсь дівчиною і сказав, що тепер вона буде жити з нами. Ми посварилися так сильно, що я подумала, що він мене вб’є. Втекла з квартири без речей без нічого. Залишилася на вулиці, не знала куди йти. Батьки двері не відчинили, сказали, щоб я більше не приходила. Друзі теж відвернулися. Була сама без грошей без дому.
Ось так я опинилася на самому дні. Життя розбите майбутнього не видно.
Тоді я вирішила звернутися до державного наркодиспансеру в Ужгороді. Думала що можливо це допоможе мені вибратися з тієї ями. Коли прийшла туди лікарі поставили діагноз – 2,5 ступінь алкоголізму, тобто друга приходяща в тертю. Третя – це вже доволі важка. Це звучало страшно але я вже й сама відчувала, що справа серйозна. Умови в клініці були м’яко кажучи не найкращі. Палати старі стіни облуплені вікна протягали. Вночі не могла спати через тарганів які повзали скрізь. Психологічної підтримки майже не було. Лікарі заходили лише для того, щоб видати ліки або зробити укол. Ніхто не питав як я себе почуваю, що в мене на душі. Сусідки по палаті були такі ж як і я, кожна зі своїми проблемами. Ми майже не розмовляли. Дні лікування алкоголізму тягнулися повільно, нічим було зайнятися. Відчувала себе покинутою і нікому не потрібною. Хотілося втекти звідти, але розуміла, що треба пройти цей шлях.
Через два тижні мене виписали. Батьки дозволили повернутися додому. Вони були раді що я зробила крок до одужання. Я теж сподівалася що зможу почати все з чистого аркуша. Перші дні намагалася триматися. Допомагала по дому готувала їжу, навіть читала книжки. Але через двадцять днів після виписки з реабілітаційного центру в Ужгороді знову все пішло не так. Старі знайомі почали кликати на зустрічі, і я не змогла відмовитися. Спочатку думала, що зможу контролювати себе, але це було самообманом. Знову взялася за пляшку, і понеслося.
Почала знайомитися з новими хлопцями. Мене притягували ті хто теж пив. Здавалося що вони мене розуміють краще за інших. Відносини були короткими і поверхневими. Переходила від одного до іншого шукаючи підтримки або просто компанії для п’янки. Кожен новий хлопець був схожий на попереднього. Притому багато хто з них мав досвід бувати у лікаря нарколога в Ужгороді чи іншому місті. Спільні гулянки, алкоголь, безцільні розмови. Ми ні про що не мріяли, не будували планів. Жили одним днем, забуваючи про наслідки. Пам’ятаю, як одного разу прокинулася в незнайомій квартирі і не могла згадати, як туди потрапила, але я там залишалась на ще 2 дні. Це лякало, але не зупиняло. Я вже й не намагалася боротися.
Спроби кинути пити були, але недовгі. Без підтримки і розуміння це було майже неможливо. Оточення тягнуло вниз, а я не мала сили вирватися.
Після того, як я пройшла виведення з запою, мені вдалося не пити протягом десяти днів. Це було важко, але я намагалася триматися. Сходила в перукарню змінила зачіску – це підняло мені настрій. Щоб відволіктися від тяги до спиртного почала займатися собою. Хотіла змінити своє життя на краще. Саме в ті дні я познайомилася з хлопцем на три роки старшим за мене. Його звуть Олексій і ми випадково зіткнулися в кафе. Він був веселим відкритим і дуже привабливим. Ми розговорилися і я відчула як між нами пробігла іскра. Згодом ми почали зустрічатися і я повністю закохалася в нього. Просто повністю. Олексій був спортсменом і взагалі не вживав спиртного. Він не тільки сам не пив але й не схвалював цього від інших. Я намагалася відповідати його стандартам і трималася подалі від алкоголю. Наші стосунки розвивалися і я відчувала себе щасливою як ніколи. Але мене мучило те, що я приховую від нього свою проблему з алкоголем. Я дуже довго трималася боячись зізнатися. Одного разу набралася сміливості і розповіла йому все: і про лікування алкоголізму в Ужгороді, і про виведення з запою, і про все інше. Очікувала осуду або навіть того, що він мене покине. Але Олексій зізнався що колись теж мав проблеми зі спиртним. Розказав, що навіть ні то був якийсь мольфар, ні то монах, який лікує від алкоголізму на Закарпатті))) Тобто він теж багато перепробував.
Він сказав що хоче бути зі мною завжди, взяти зі мною шлюб і готовий підтримати мене. Я була в шоці. Просто мрія! Сказав що якщо я буду за, то він відвезе мене в хороше місце для лікування алкоголізму, де йому допомогли і він впевнений що і мені. Його розуміння і підтримка зворушили мене до сліз. Я погодилася бо відчула що з ним у мене є реальний шанс змінити своє життя.
Наступного дня я стояла біля свого під’їзду з рюкзаком і великою торбою (він детально розказав, що потрібно з собою взяти) і він забирав мене на своєму авто. Їхати було потрібно в Рівне (вул. Горохович А., 19) в клініку «Матері проти залежностей» (якщо комусь це цікаво, ось їх сайт: https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-uzhgorod-koduvannya-vyvedenye-iz-zapoya-uzhgorod/

Коли ми прибули, мене здивувало, як тепло нас зустріли. Виявилося, що Олексія там всі знають і добре до нього ставляться. Мене прийняли як свою, без жодного осуду чи зверхності. У клініці я проходила поглиблений курс лікування від алкоголізму. Програма була комплексною і включала в себе не тільки медичну допомогу, але й всебічну психологічну підтримку. Щодня відвідувала сеанси з психологом, брала участь у групових заняттях. Ми обговорювали наші проблеми, вчилися справлятися зі спокусами, будували плани на майбутнє. Крім того, займалася спортом і різними видами творчості. Малювала, писала вірші, навіть пробувала себе в кулінарії. Це допомагало відволіктися від негативних думок і відкрити в собі нові таланти. А ще в мене була мрія – бути завжди з Олексієм. Персонал клініки був дуже підтримуючим, завжди можна було звернутися за порадою чи просто поговорити. Олексій часто приїжджав мене провідувати. Його підтримка була неоціненною. Він вірив у мене навіть тоді, коли я сама сумнівалася. Разом ми планували наше спільне майбутнє, мріяли про сім’ю, про дітей.
Після завершення півторамісячного курсу лікування, я пройшла кодування від алкоголізму, за мною приїхав Олексій і повернулися додому. З того часу минуло п’ять років, і я залишаюся повністю тверезою. У нас з Олексієм вже троє чудових дітей, які приносять нам безмежну радість. Я навіть не могла уявити, що моє життя стане таким прекрасним. І якщо моя історія зможе допомогти хоча б одній людині зробити перший крок до змін, то це все було недаремно.
Залишу номер телефону клініки, я впевнена і вам там допоможуть: 097-000 46 71.