Історія про будинок престарілих у Рівному і реабілітацію моєї бабусі. Це варто читати всім!
Історія про будинок престарілих у Рівному і реабілітацію моєї бабусі. Це варто читати всім!
Вітаю. Довго не знала куди написати, вирішила залити відгук тут. Сподіваюсь багатьом наша історія про приватний дім престарілих буде корисною і той хто скористається моєю порадою звернутися у будинок престарілих в Рівне «БЛАГОДАТЬ» – точно залишиться задоволеним.
Я раніше думала, що у пансіонати для престарілих відсилають родичів, які їм не потрібні. Але це далеко не так. Так сталося, що тимчасово нам прийшлося віддати бабусю у будинок для престарілих, але це був найкращий дім для престарілих де усе на вищому рівні! Але про все по порядку. Моя бабуся давно хворіє, як багато людей у такому віці. Але у 60 років у неї знайшли рак. Це було для нас великим ударом. Лікарі казали, що шанси на одужання є, хоча й не дуже великі, але бабуся вирішила боротися. Її дух був неймовірний, хоча не без своїх моментів. Вона завжди була сильною жінкою, яка не здавалася перед труднощами. Вона пройшла всі кола цього жаху операцію, схудла, але ніколи не втрачала надії. Її сила волі вражала всіх навколо. Ми підтримували її, як могли, але часом здавалось, що вона більше підтримує нас, ніж ми її.
Коли лікування нарешті завершилося, і лікарі повідомили, що рак ми перемогли (це був рак молочної залози, доволі частий вид раку у жінок), ми всі видихнули з полегшенням. Це була перемога, яку ми всі чекали, але ціна цієї перемоги виявилась надто високою. Бабуся залишилася дуже слабкою. Її тіло наче виснажене до межі. Вона майже не мала сил, постійно хворіла на простуди, її імунітет був надто ослаблений. Її організм пережив справжнє пекло, і тепер за кожну хворобу вона платила сповна. Їй по справжньому потрібен був догляд, як професійний догляд за пристарілими. Кожна нова застуда викликала в нас паніку. Ми боялися, що будь-яка інфекція може стати для неї фатальною. Вона часто лежала в ліжку, не мала сил на те, щоб робити елементарні речі. І хоч її рак переможений, наслідки цієї боротьби були надто тяжкими. Та і сама хвороба теж може будь якої миті повернутися.. Бабуся поступово втрачала свою життєву енергію. Вона була завжди веселою і активною, а тепер майже не піднімалася з ліжка. Саме такі люди у багатьох потрапляють у будинок для людей похилого віку. Саме такими людьми заповнені будинки інтернати для престарілих та інвалідів..
Але ми продовжували боротися. Бабуся ходила на реабілітацію, але здавалося що все марно. Вона ніби слабшала з кожним днем. Комусь постійно потрібно було бути поряд. Але ж в нас у кого робота, у кого навчання. Ми старалися приділяти якомога більше часу бабусі, не залишати її надовго саму. Але одного разу довелося все ж таки залити її на довгий час і це була велика помилка, яка коштувала нам дорого… І тут вже скоро я розкажу про пансіонат для престарілих у Рівному і цих прекрасних людей, що там працюють, тож раджу дочитати до кінця.
Одного дня сталося щось, що змінило все. Це був звичайний робочий день, але ми не підозрювали, що він стане переломним моментом для на всіх. Бабуся почувалася трохи краще після відвідування лікаря, і ми вирішили, що вона зможе трохи відпочити сама. Ми думали, що кілька годин самотності не зашкодять, а може, навіть допоможуть їй відчути більше незалежності. Вона завжди запевняла нас, що їй нічого не буде, що вона зможе сама впоратися з невеликими справами, такими як подивитися телевізор або зробити коротку прогулянку до кухні. Знали б ми тоді, що віддай ми її у цей приватний будинок престарілих ми би зараз уже не боялися залишати її саму надовго, але ж думали тільки що є державні будинки для людей похилого віку, де просто навіть уявити страшно що відбувається. Ну і ми повірили бабусі, бо знали, як сильно вона прагнула бути самостійною, навіть коли її тіло вже не справлялося. Ми залишилися зайняти своїми справами: мама вирушила по своїм справам, я пішла на музику, а тато був зайнятий допізна. Ми мали спробувати розслабитися, але постійно думали про бабусю, переживаючи, що щось може піти не так. Час ішов, а ми намагалися не думати про можливі проблеми, але серце не давало спокою. Мама періодично перевіряла телефон, намагаючись знайти знак, що все гаразд, але не наважувалася дзвонити, щоб не турбувати бабусю, якщо вона відпочиває. Бо знає, що бабуся якщо що сама неодмінно подзвонить. Мої думки билися в голові, роздумуючи про те, що могло б статися, якщо щось піде не так, але ми не могли передбачити, що саме нас чекає. Знову ж таки, професійний дім престарілих цього б не допустив.
Коли ми нарешті повернулися додому, сонце вже сідало. Ми відчували певну втому після довгого дня, але були готові зустрітися з бабусею, поділитися з нею своїми історіями та дізнатися, як пройшов її день. Але замість звичного тепла і радості, нас чекало жахливе відкриття. Бабуся впала. Вона вирішила встати, щоб взяти собі води, але її ослаблене тіло не витримало, і вона втратила рівновагу, хоча до цього вона вставала і ходила до кухні сама. Ми побігли до неї, побачивши, як вона лежить на підлозі, безсилою і зневодненою. Наші серця зупинилися від страху тоді, а думки почали хаотично кружляти. Ми відчували, як усі наші зусилля, час і енергія, вкладені в догляд за бабусею, можуть стати марними. І тоді треба вже шукати професійний догляд за пристарілими у Рівному напевно багато такого… Хоча я і не знала про приватні будинки престарілих, в Київській області тільки чула, але навіть думати не хотів ніхто з нас про це. Я взагалі думала, що умови прийому в будинок престарілих передбачають що туди віддають людей назавжди… От настільки я не знала нічого про це.
Отже, ми тоді без вагань ми викликали швидку допомогу, намагаючись залишатися спокійними, хоча всередині нас панував хаос. Минуло кілька годин, поки бабусю доставили до лікарні, і ми сиділи у палаті, сповнені тривоги та надії. Лікарі швидко оцінили ситуацію і пояснили нам, що бабуся потребує більшого догляду, ніж ми могли забезпечити вдома. Вони сказали, що її стан потребує постійного медичного нагляду, спеціалізованого лікування та реабілітації, щоб вона могла відновитися і жити комфортно. Тобто знайти їй будинок престарілих у Рівненській області чи у Рівному, де надають такі послуги. Тому що ми не зможемо самостійно впоратися. Ми погодилися, що їй потрібна професійна допомога, яку ми не можемо надати, і що продовжувати тримати її вдома було б неправильно. Це рішення було надзвичайно важким для всіх нас. Але ми знали, що для її здоров’я та добробуту це було необхідно. Але ми не знали, які будинок престарілих ціни пропонує, може ми не потягнемо такі розтрати.
Що ж, ми почали всі разом серйозно задумуватися про те, щоб віддати бабусю на реабілітацію у професійний будинок престарілих – Івано Франківська область, Київська Біла Церква, Вінницька, Житомирська область, Хмельницький… Нам попадалися різні у різних міст. Але це важко і страшно віддати бабусю так далеко. Якби ми знали, що такий будинок престарілих як «БЛАГОДАТЬ» був би не у Рівному, а десь у Вінниці чи ще десь, ми би погодилися, тому що знаємо що там бабуся у надійних руках. Але ж перший раз ми не знали. І нам дуже повезло, що нам порадили саме «БЛАГОДАТЬ» і ми погодилися! Так, це рішення вимагало у нас багато роздумів та обговорень, але ми одночасно розуміли, що саме в таких умовах вона отримає найкращий догляд і реабілітацію. Спочатку ми шукали інформацію самі, консультувалися з лікарями, щоб знайти той будинок пристарілих, де бабуся буде почуватися у безпеці. І одні дуже хороші люди порадили нам пансіонат для престарілих у Рівному «БЛАГОДАТЬ», який знаходиться на вул. Володимира Стельмаха 28А. Я точно пам’ятаю адресу і тому пишу її тут.
Коли ми вперше приїхали в цей пансіонат для престарілих, нас зустріла незвична і дуже приємна атмосфера. Тут все було створено для того, щоб люди почували себе як вдома. Чистий кожний куточок, затишні кімнати, світлі коридори, пандуси і всі зручності взагалі мовчу – все було так, як треба. Мені і самій на хвильку подумалося, що я би тут відпочила якось… А ще ми бачили на власні очі, що персонал тут не просто виконує свої обов’язки, а дійсно піклується про кожного з любов’ю та повагою і це було не награно. Це було для нас важливим аргументом, бо ми дуже боялися, що бабуся буде відчувати себе самотньо і занедбаною. Але тут було все інакше. Абсолютно все інакше! Ми усі одразу зрозуміли, що це – кращий з кращих будинок престарілих в Рівному. Ні, навіть думаю по всій країні, хоча в інших не була. На щастя.
Повернемось до бабусі. Вже з перших тижнів перебування у «БЛАГОДАТІ» ми помітили зміни у бабусиному стані. Її почали активно лікувати та реабілітувати. От прям активно! Медичний персонал ретельно стежив за її здоров’ям, забезпечуючи всі необхідні процедури. Бабуся щодня брала участь у спеціальних фізичних вправах, які підбиралися конкретно для неї. Вона почала більше рухатися, її м’язи стали сильнішими, і навіть настрій покращився. Вона більше не була тією слабкою жінкою, яка боялася кожного кроку. Вона стала впевненою у своїх силах. Хіба державний дім престарілих зміг би таке зробити? Я дуже сумніваюся.
Величезну роль відігравав також психологічний аспект. Тут виявляється працюють сучасні і досвідчені психологи, які допомагали бабусі справитися з наслідками важкої хвороби та втрати сил. Вони проводили з нею регулярні бесіди, надавали мотивацію. Бабуся почала більше спілкуватися з іншими людьми, знайшла нових друзів, і це також позитивно вплинуло на її стан. Ми відчували, що вона тут справді щаслива, і це приносило нам спокій. Тому що більше всього ми боялися, що вона буде відчувати себе покинутою, це для нас страшний біль… Але тут, саме цей дім для престарілих знову дав можливість бабусі жити повноцінним життям. Вона почала відвідувати культурні події, просто дружні зустрічі. І це теж впливало на її стан, вдома вона що – просто лежала, трошки ходила по дому, інколи ми виводили її на вулицю. Так і реально жити не захочеться… А тут у цьому пансіонаті для престарілих вона згадала, як колись любила малювати, і тут знову взялася за пензлик. Це було дивовижно, бачити, як у неї з’являється нове-старе захоплення, як її очі загоряються від ентузіазму і радості. Вона малювала квіти, пейзажі, а іноді просто абстрактні композиції, але в кожному з її творінь була частинка тієї нової сили, яку вона знайшла в собі. Так, це правда красиві малюнки! Якось можливо щось вигадаю з ними.. Але то потім.
Звісно ми регулярно відвідували бабусю, приїздили у будинок престарілих, в Рівному він не так вже і далеко знаходиться від будь якої точки міста. І кожного разу ми були вражені її прогресом. Вона з кожним днем ставала сильнішою. Її обличчя світліло від радості, а рухи ставали більш впевненими. Медики і персонал пансіонату були настільки уважні та професійні, що ми тоді почали розуміти – це було найкраще рішення, яке ми могли прийняти для неї. Ми більше не відчували провини за те, що віддали її до пансіонату для престарілих, адже бачили, як вона змінюється на краще. Повторюсь, чи досяг би такого державний будинок престарілих? Дуже сумніваюся. Там навіть поки збереш весь перелік документів для оформлення в будинок престарілих, вже пізно може бути. А у «БЛАГОДАТІ» порядок оформлення в будинок престарілих найпростіший. Нічого зайвого збирати не треба, ганяти ніхто нікого не буде якусь бумажку доносити. У цьому питанні все чотко і просто, що є великою перевагою.
Отже, буду завершувати. Після шести місяців у «БЛАГОДАТІ» бабуся повернулася додому. Але це була вже зовсім інша людина! Вона переступила поріг нашого дому з усмішкою на обличчі, повна енергії та натхнення. Ми були щасливі бачити її такою і до сих пір вона така! Так, роки, рак, інші хвороби беруть своє. Але переживши це все і бути в змозі за городом доглядати – таке чудо могли тільки чарівники зробити! Тому я і пишу тут про «БЛАГОДАТЬ», для нас вони чарівники. І я сподіваюсь, для багатьох стануть теж ними, тому адресу я залишила, я в мене є більше. Ось сайт пансіонату для престарілих «БЛАГОДАТЬ», офіційний, https://pansionat-blagodat.com.ua/. І телефон – (098) 859-68-72. Одразу беруть слухавку, на всі питання дадуть відповіді, вислухають, чуже чемні адміністратори, коротше самі все побачите!