Знайшов місце, де дешевше і якісніше лікування алкоголізму, ніж в Тернополі

Знайшов місце, де дешевше і якісніше лікування алкоголізму, ніж в Тернополі

Мене звати Іван, я родом з Тернополя. Я алкоголік і хочу розказати як я боровся з цією холерою і які маю зараз наслідки алкоголізму.
Моя сім’я звичайна: тато робить на будові, мама вчителька, а я єдиний син, того, самі розумієте, мене трохи балували. Жили ми собі скромно, але дружньо. В дитинстві я був такий хлопака, що всюди було мене повно. Любив футбол, рибалку і часом з хлопцями в школі по троху гуляти. До речі згодом багато хто з них пройде лікування алкоголізму в м Тернопіль на Малишка, але про це трохи згодом, якщо взагалі є сенс розповідати, подивимося.
Вперше я спробував спиртне, як ми з хлопцями пішли до старшоків на дискотеку. Я тоді був десь у дев’ятому класі. Старші хлопці мали з собою якусь самогонку і якось вони мене підбили попробувати. Ну, скажу вам, то було щось страшне! Таке гірке і пекуче, що я аж задихнувся. Після того трохи іти рівно не міг, але хотів показати, що я не малий, тому пробував ще раз.
Другий раз було вже трохи легше, але все одно, ну, не моє це. Так мені тоді казалося. Пам’ятаю, як повертався додому, то голову аж розривало. Мама питала, що сталося, але я тільки мовчав, бо боявсь що зловить. Але пройшло кілька місяців, і знову в компанії з хлопцями на день народження когось з нашого класу знову взяв до рота цю гидоту. На цей раз був коньяк. Ну, той хоч трохи легший, не так від нього пекло. А потім, коли вже трохи звик до того, почав з хлопцями частіше збиратися на такі «посиденьки». Пам’ятаю, якось сиділи ми з хлопцями в гаражі, та й чогось так добре нам стало, як завжди під час випивки. І тут Петро, один з наших, розказав як його батьку робили виведення з запою в Тернополі, каже типу: «Та ви знаєте, як мого старого з того разу витягали?» Всі відразу насторожили вуха, бо Петро завжди міг добре розказати. Виявляється, його тато добряче загудів на кілька днів чи тиждень (вже не пам’ятаю – стільки років минуло), що вже навіть до хати не приходив. Мама його вже не знала, що робити, так що викликала якусь бригаду, щоб його з того стану вивели. Приїхали два дядьки з капельницями та й почали його тягати з ліжка. А він як побачив ту голку, то чуть не втік через вікно, тільки що було другий поверх! Петро сміється та й розказує, як вони там втрьох за тим батьком ганяли по хаті, бо той не хотів ніякого виведення з запою – казав, що ще не закінчив святкувати. Врешті, каже, його притисли до крісла та й впаяли ту капельницю. Пів години боролися, але зате потім, як то його старий почав говорити, що він тепер нова людина! Всі гогочуть, бо уявили, як то все виглядало. Петро додає: «А після того, як їх відпустили, то мій тато зразу почав шукати, де в нас пляшки заховані, бо “нова людина” хотіла випити за нове життя!» Ну, то ми всі просто попадали зі сміху. Жартували потім ще довго з того випадку, бо то, як кажуть, класика жанру. І так, за гоготом та тими балачками, й не помітили, як бутилка спорожніла і такі: «Треба й нам напитися, щоб виведення з запою весь Тернопіль нам робив га-га-га-га». Смішно нам було тоді… Згодом частина з нас вмре від того ж спиртного, частина від наркотиків, хтось пройде лікування чи кодування від алкоголю в Тернополі чи ще десь. Страшне… Наприклад, я буду проходити лікування від алкоголізму і в Тернополі, і в Рівному. Але про це пізніше.
Корочє, з часом я почав привикати до того смаку. Може, не зразу, але стало якось навіть подобатися. З кожним разом все менше звертав увагу на те, що на смак це просто якесь лайно, а більше тягнувся до веселого настрою і компанії. Та й що тут казати, почало це все втягувати мене і вже не помітив, як стало частиною мого життя. Але то ще тільки початок, і я навіть не знав, як сильно все зміниться.
Мені здається, що багато хто проходив через таке, коли спочатку не хочеться, а потім починаєш любити. Але, напевно, я не з тих, хто міг вчасно зупинитися. І от, маю тепер ту історію, яку варто розказати.
Та якось так вийшло, що одружився я досить рано. Зійшлися з Ганною, вона дівчина файна, розумна і працьовита. Спочатку все було добре, як у всіх молодих – її квартира, плани, думали про майбутнє. Але пити я не перестав. То на вихідних з хлопцями, то після роботи, бо «чого б не розслабитися». А потім вже й просто так, без причини, щоб день минув веселіше. Ганна терпіла, казала, що треба бути серйознішим, бо родина – то не тільки розваги. Коли народилася донечка, то я був дуже радий. Навіть обіцяв собі, що от тепер точно за розум візьмусь, треба ж дитину виховувати. А ще пообіцяв собі, що якщо не зупинюся, то обов’язково піду на кодування від алкоголізму, відгуки почитаю і знайду добре місце. Але ті обіцянки якось швидко розтанули, бо знову хлопці, знову якісь свята, і вже я знову з ними. Ганна все менше говорила, а я більше пив. Я не бачив, як все пішло шкереберть, думав, що це тимчасово, але не так сталося, як гадалося.
Через три роки вона не витримала і подала на розлучення. Казала, що так більше жити не можна, що я вибираю горілку, а не родину. До цього вона казала або я находжу професійного лікаря-нарколога в Тернополі, або вона йде від мене. Я думав, що вона жартує, але коли спочатку переїхала до мами, а потім прийшла повістка, то зрозумів, що це серйозно. Я благав її не кидати мене, що я кину пити, але вона дуже неглупа дівчина і все зрозуміла і пішла і була права. Так я залишився сам – без жінки, без доньки, але з пляшкою, яка вже тоді стала моєю єдиною втіхою.
Після того, як Ганна пішла, я тільки більше став пити. Спочатку думав, що то допоможе забутися і якось встати на ноги з часом, але насправді все ставало тільки гірше. Робота в мене тоді була на складі – вантажником, нічого складного, але і там довго не затримався. Почав частіше прогулювати, бо після гулянок важко було вставати зранку. Спочатку начальник казав: «Іване, ти ж файний працівник, не підводь», а потім просто вигнав, коли я на роботу прийшов п’яним. Але в мене і думок не було знайти хоча б якесь лікування алкоголізму в Тернополі.
Далі був в таксі. Взяв машину в оренду, думав, що то буде легка робота – сів і поїхав. Але й там не довго протримався. Підвів кілька разів клієнтів – не приїхав на заздалегідь замовлений виклик, бо спав після нічних пиятик, та й одного разу попався патрулю з жорстокого бодуна. Забрали права, і тут робота закінчилася. І це знову не підштовхнуло мене хоча б знайти кодування від алкоголю в Тернополі.
Потім був в охороні на складі. Теж робота не з важких, але і там мене довго не тримали. Почав брати пляшку з собою на зміну, думав, що ніхто не помітить. Але одного разу заснув прямо на посту, начальство зранку прийшло і побачило мене в повному «порядку». Ну, ясно, що й тут мене більше не чекали.
Після того були ще кілька коротких робіт – в супермаркеті на касі, в автомийці, але всюди одне й те саме. Не зміг втриматися, знову пив, знову все втрачав. І так все глибше і глибше занурювався в той темний вир, з якого, здавалося, вже нема виходу.
І тоді я вже вирішив піти в державний наркодиспансер в Тернополі – ціни для мене були важливі, а в державному, говорили, платити не треба. Як тільки я туди попав, то зрозумів, що нічого доброго мене не чекає. Палати були такі, що страх брало – стіни обдерті, підлога липка, а ліжка такі старі, що ледве не розвалювалися. Але найгірше – то були ті таргани і клопи, що лізли звідусіль. Спати було неможливо, бо все кусало і шкрябало.
Та й лікування там було, як кажуть, «для галочки». Крапельницю, яку мали поставити, могли принести аж ввечері, бо в медсестри були інші справи. А якщо хотів, щоб тебе нормально полікували, то треба було давати «на лапу» – всі це знали, бо інакше на тебе навіть дивитися не хотіли. Приниження було на кожному кроці – з тобою говорили, як зі сміттям, ніби ти вже не людина, а якась нікчема.
Після кількох тижнів цього пекла я думав, що вже не витримаю, але якось дожив до виписки. Вийшов з тієї лікарні, і знаєте, що перше зробив? Зайшов в перший магазин і купив пляшку. Не міг вже інакше, бо той кошмар, точніше лікування алкоголізму, залишив в мене такий відбиток, що тільки спиртне могло його заглушити. І так все почалося знову…
Після того, як я вийшов з лікарні і знову запив, думав, що вже нічого в житті не зміниться. Але якось так вийшло, що зустрів дівчину, теж з нашого кола – таких самих, як я. Її звали Галя, вона теж мала непросте життя і вже давно не могла злізти з пляшки. Ми швидко зійшлися, бо, як то кажуть, два чоботи пара. Вона теж проходила колись лікування і кодування від алкоголізму в Дубно здається, але як і в мене нічого це не дало. Корочє, почали разом жити, та й згодом одружилися. Наше життя було одне велике пияцтво – зранку до вечора, без будь-якої мети чи планів на майбутнє. Гроші добували, як могли: інколи щось підробляли, інколи позичали, а частіше продавали, що було вдома. Продавали меблі, побутову техніку, навіть одяг – все, що можна було обміняти на пляшку. Жили так, як у хмарах – постійно п’яні, без свідомості про реальний світ. Але все змінилося одного разу, на одній з наших «вечірок»…
То була ніч, як і всі інші, ми зібралися з компанією пити в квартирі. Все йшло, як завжди, допоки я не помітив, що Галя зникла. Пішов шукати її і знайшов у ванній кімнаті… з іншим чоловіком, таким же п’яним, як і ми всі. Вони там разом були, а я стояв, як громом вражений, не міг повірити своїм очам. Галя потім, коли протверезіла, почала плакати, просити вибачення, казала, що переплутала його зі мною, що не знала, що робить. Але це був кінець нашим відносинам, але початком мого нового шляху.
Після того, як я пішов від Галі, вирішив, що тепер треба рішуче міняти своє життя. Але розумів, що самому мені це не вдасться. Почав шукати вихід – читав різні про лікування алкоголізму в Тернополі відгуки. Перший час було важко, бо всі ті місця здавалися однаковими – ті ж самі умови, та ж байдужість. Але не хотілося знову потрапити в таке пекло, як у державній лікарні.
Одного разу натрапив на розповідь про клініку в Рівному з дивною назвою «Матері проти залежностей». Спочатку подумав, що то якась помилка, але почав читати далі і зрозумів, що це справжня клініка, і багато хто з різних регіонів західної України рекомендував її. Люди писали, що це гарне місце для того, щоб змінити обстановку, відірватися від звичного кола і почати все з нуля. Відгуки були настільки переконливі, що я вирішив зателефонувати. Телефон знайшов на їхньому сайті narkohelp.com.ua.
Коли я дзвонив, мені дуже сподобалося, що вони не тільки вміли слухати, але й пояснили все доступно і просто. Найбільше мене здивувало, що там були дуже невеликі ціни, майже вдвічі менші, ніж в інших приватних клініках, про які я чув. Навіть за таку дорогу процедуру як підшивка від алкоголю ціна була дуже дешева. Я зрозумів, що це може бути шансом, і вирішив ризикнути. Але грошей у мене не було зовсім, тому я попросив у брата в борг. Він спочатку був проти, бо вже багато разів давав мені гроші, але коли я сказав, що хочу лікуватися і змінити життя, він не тільки дав мені необхідну суму, але й і відвіз до центру (м. Рівне, вул. Горохович А., б. 19).
Поїхав я до Рівного, не знаючи, що на мене чекає. Коли приїхав, то одразу відчув різницю – в клініці було чисто, затишно, і персонал ставився до мене з повагою. Мене прийняли як людину, а не як проблемного п’яницю, і це було дуже важливо для мене. Я пройшов там трьохтижневий курс, який включав і крапельниці, і спеціальні психотерапевтичні сеанси. Було важко, особливо на початку, коли організм ломило від бажання випити. Виявилося, що за роки пияцтва я сильно підбив своє здоров’я – печінка була вже на межі, серце постійно давало збої, а шлунок взагалі не хотів нормально працювати. Ось такі були наслідки алкоголізму.
В клініці мені призначили лікування для відновлення організму. Вони давали мені спеціальні препарати для печінки, вітаміни, а також проводили процедури для зміцнення серця. Крім того, багато уваги приділяли психологічній підтримці – зі мною працювали психологи, які допомагали розібратися в собі і знайти причини, чому я так сильно тягнувся до пляшки. Якщо дуже коротко, то вони допомогли мені зрозуміти, що все починалося з моєї невпевненості в собі і страху перед життям.
Після трьох тижнів я вийшов звідти іншою людиною. Вперше за багато років я відчув, що можу жити без алкоголю, що можу контролювати своє життя, а не пливти за течією. Зараз пройшло вже більше двох років, як я не п’ю. Це не було легко, але з підтримкою, яку я отримав у клініці, я зміг залишити це все в минулому. Моє здоров’я значно покращилося – печінка відновилася, серце вже не так турбує, і шлунок тепер працює, як годинник.
Якщо ви дійсно хочете кинути пити, то дзвоніть саме їм: (097) 000-46-71 або (099) 000-46-71