Більше 20 років алкоголізму. Але є лікування алкоголізму і психіатрія, які допомагають

Більше 20 років алкоголізму. Але є лікування алкоголізму і психіатрія, які допомагають

Мене звати Андрій, 48 років, живу в селі під Рівним. Недалеко від міста – 25 хвилин маршруткою. Моя історія проста як п’ять копійок і настільки ж сумна як недільний вечір після хорошої гулянки. Я всяко знаю як це. Я не завжди був алкоголіком, але певно я завжди мав талант до цього. Спочатку я просто пив «для настрою», потім вже не тільки для настрою, а далі почав пити навіть тоді, коли настрій здається ніби й добрий. Та й що там, коли в селі нема чим зайнятися – стаканчик чи два завжди на підхваті. І це ж вже саме алкоголізму симптоми!
Працював я то трактористом, то різноробочим на будівництвах і в ріному селі, і в місті і де хоч. Кожна робота закінчувалася однаково – випивав з колегами, а потім не міг встати на ранок. Так і почалося: від одного похмілля до іншого. Колись у мене була сім’я, навіть донька маленька є. Але хтось був мудріший, ніж я, – дружина пішла, бо терпіти таке життя, це не для неї. І знаєте що? Я не серджусь. Я навіть її розумію. Вона мала право на краще життя, а я мав свою пляшку. І тепер маю наслідки алкоголізму – зруйноване здоров’я. Хоча саме зараз я його налагоджую в центрі «Матері проти залежностей», але про це троха пізніше.
У селі всі один одного знають і мій статус місцевого «веселуна» був так би мовити усталений. Ніхто не дивувався, коли бачили мене під магазином із пляшкою пива о восьмій ранку. Всі махали рукою, мовляв, Андрій як Андрій, що з нього взяти. А я думав: якщо всі вже звикли, чого мінятись? Ну, бувало, що я плакав вночі, коли нікого не було. Але хто цього не робить, коли розуміє, що життя катиться під три чорти? Але я також розумів, що навіть примусове лікування від алкоголізму за рішенням суду, як би таке мені світило в той час, я би все одно далі бухав. У цьому являє себе залежність! Хоч що, хоч проблеми, хоч немає роботи, немає дівчини – все пофіг. Є ж пляшка з горілкой – і цього достатньо алкашу.
Я пробував кидати. Ой, як пробував. Раз навіть вирішив: усе, харе, більше ні краплі. Протримався два тижні. А потім побачив на столі пляшку, що лишилась після гостей у сусідів. І от знову. Згодом мене просто тягнуло до алкоголю як магнітом. Може, тому що іншого виходу я просто не бачив. Хоч я й розумів, що гроблю себе, але сила волі в мене була така, що тільки можна пореготати. Зараз це смішно, але тоді це здавалося моїм «шляхом». Мовляв так уже складено, що я мушу пити. Хтось народжується бути вчителем, хтось – лікарем, а я став вважати, що народився бути сільським алкоголіком. Отаке життя – ні риба, ні м’ясо, а просто така собі похмільна рутина.
А потім у моєму житті з’явилася Іра. Я познайомився з нею в Рівному, коли працював там на будівництві. Вона була така світла як промінчик сонця після похмільної ночі (пробачте). Іра працювала в магазині неподалік і ми якось випадково почали розмовляти. Спочатку я просто заходив купити води чи булку (спеціально в неї в магазині не купляв горілку, хитрун я), а потім все частіше став заходити, щоб просто її побачити. І знаєте що дивно? Вона теж почала звертати на мене увагу. Може тому, що я тоді ще намагався виглядати нормально – не п’яний, не пом’ятий. Точніше я такий до неї старався приходити. Але коли було сильне похмілля я не приходив. Навість одного разу сходив в Рівненський обласний наркологічний диспансер щоб прокапатись і знов до неї прийти, побалакати. Ось роблять почуття! Але там мені просто дали якісь препарати для виведення із запою і я пішов. Плацебо і не більше.
І ось ми почали зустрічатися. Іра була дуже добра і розуміла мене, але коли вона дізналась, що я п’ю, це їй дуже не сподобалося. Вона казала, що її колишній чоловік теж пив і це закінчилося погано – він бив її, принижував. Вона боялася, що я теж перетворюся на такого. Я обіцяв їй, що кину, і навіть почав пробувати самостійне лікування алкоголізму в домашніх умовах. Ну, як лікування – читав в інтернеті різні методи як вилікувати алкоголізм на форумах, намагався щось робити. Але саме головне: я не вірив що я алкоголік! Ось у чому важлива справа! Пробував не пити зовсім, навіть купив якісь краплі в аптеці, що мали відбивати бажання. Але все це було марно.
Я пам’ятаю, як одного разу я вирішив: усе, годі, більше ні краплі. Викинув усі пляшки з дому, навіть купив замок на свою шафу, щоб туди нічого не ставити. Протримався тиждень. А потім побачив на столі пляшку, яку хтось лишив з тих будівельників з яким я наймав хату і все пішло під три чорти. Іншим разом я вирішив вести щоденник – писав кожен день про свої думки, страхи, про те, як і заради кого хочу кинути. Це лікування алкоголізму в домашніх умовах допомагало рівно до того моменту, поки не з’являвся хтось із пляшкою. Мої записи тоді ставали смішними, а я – знову слабким.
Друзі теж намагалися мені допомогти. Один раз вони навіть відвезли мене до бабки-знахарки, що щось шепотіла і махала руками наче відганяла від мене всіх чортів. Вона навіть дала мені якусь траву, яку я мав заварювати і пити замість алкоголю. Смішно, звісно, було, коли після роботи хлопці збирались, наливали по чарці, а я заварював собі цю траву, але якщо б це хоча б допомагало – не допомогло. Інший раз з одні мої знайомі, дуже правильні хлопці, вирішили зробити мені такий собі «детокс» – ми поїхали в ліс, і ні однієї пляшки з собою. Я мав сидіти там поки не перестане хотітися пити. Два дні тримався, а на третій почав просити хлопців привезти хоч щось. Зрештою через моє ниття вони здалися, зрозуміли що такі методи лікування алкоголізму не для мене, відвезли мене домів і я знову був п’яний.
Іра все це бачила і розуміла, що я хоча і стараюся, але мені не вдається. Вона дуже хотіла, щоб я змінився, але кожен раз, коли я зривався, я бачив, як її очі стають сумнішими. Вона не казала нічого, але я бачив, як віддаляється від мене. Вона завжди казала, що її колишній чоловік був таким же – обіцяв, що кине, але зрештою знову брався за пляшку. Вона навіть покупала якісь таблетки щоб чоловік не пив горілку, але все було марно. Як і в моєму випадку. Вона боялася, що я перетворюся на такого ж і з кожним моїм зривом ця боязнь лише зміцнювалася.
Ми пробували навіть ходити до психолога. Іра знайшла якогось безкоштовного спеціаліста-волонтера що працював із залежностями. Я ходив на сеанси, слухав поради, навіть пробував медитувати, як він казав. Капєц. Але чесно, це здавалося мені смішним. Сидиш, заплющуєш очі, дихаєш – а в голові лише одне: «Андрію, як би зараз добре пивка!». І, звісно, після кількох таких сеансів я зірвався знову. Іра це бачила, і хоч як вона намагалася мені допомогти, врешті-решт їй урвався терпець. Вона сказала, що не може так більше жити. Вона боялася, що я стану таким, як її колишній. Вона боялася за себе, за своє майбутнє, і мабуть я не міг її звинувачувати. Я не мав права вимагати від неї більше, ніж вона могла витримати. І знаєте, я її не звинувачую. Вона пішла, а я залишився сам – знову з пляшкою, знову без надії на зміни.
Іра була для мене промінчиком світла, і я навіть думав, що зможу змінитися заради неї. Але алкоголь був сильнішим. Я знову залишився сам і це було ще болючіше, ніж раніше. Бо тепер я знав, що міг мати щось справді хороше, і втратив це через свою слабкість. Якщо б я не був настільки залежний, я можливо хоча б почитав про професійне лікування алкоголізму відгуки схожих на мене людей, але ніт, я просто жив далі.
Після Іри моє життя пішло на спад ще швидше. Я постійно заводив відносини, але жодні з них не трималися довго. Щойно нормальна дівчина починала бачити справжнього мене – не того, що намагався виглядати тверезим і серйозним, а того, що прокидався з червоними очима і запахом перегару і першим ділом йшов на кухню чимось похмелитись – вона починала збирати речі. І це було закономірно. Я не міг запропонувати їм нічого крім обіцянок, які я сам не вірив, що зможу виконати.
Роботи я теж міняв часто. Як тільки десь платили трохи більше, я йшов туди, думаючи, що гроші вирішать усе. Але проблема була не в грошах, а в мені. Спочатку я працював добре, старався, навіть хвалили. Але з часом все повторювалося: приходив похмільний, працювати не міг, мене сварили, я ображався і знову шукав нову роботу. І так по колу.
Я постійно відчував, що життя проходить повз мене. Всі ці зміни – нові роботи, нові люди, нові відносини з жінками – ніби давали надію на краще, але алкоголь все руйнував. Я не міг втриматися ні за одну можливість, бо кожен раз, коли життя давало мені шанс, я сам в себе його забирав. Мені здавалося, що я ходжу по колу, і виходу з цього лабіринту просто немає. І знаєте, найбільше мене засмучувало те, що я сам усвідомлював свою слабкість, але нічого не міг з цим зробити.
Одного дня я сидів у своїй старій кухні, дивлячись на залишки вчорашньої вечері і пляшку, яка ще була наполовину повна. І тут згадав, що мій знайомий з яким працював на одному з будівництв у Рівному якось згадував про якусь клініку. Сказав, що там лікують від алкоголізму, і що його брату там допомогли. Назва була дивною – «Матері проти залежностей». Я тоді ще пожартував, що це звучить, як якась секта. Але він відповів серйозно, що ні, це нормальна клініка, приватна, але не дорога. Там якесь сучасне лікування алкоголізму психіатрією.
Я вирішив пошукати інформацію про цю клініку. Знайшов їх сайт https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-psyhiatriya-narkologichnyj-dyspanser-rivne/  почитав про їх лікування алкоголізму відгуки. Відгуки були здебільшого хороші, люди писали, що їм допомогли, що там працюють справжні фахівці. Але найбільше мене зацікавило те, що там лікують не лише медикаментами, а й психотерапією, і це все коштувало не так уже й багато. Я подумав, що втрачати мені вже нічого. Я вирішив зателефонувати. На іншому кінці дроту відповіла мила жіночка, запитала, що мене турбує. Я трохи соромився говорити про свою проблему, але вона тактовно почала розпитувати і мені стало трохи легше. Вона запропонувала записатися на консультацію, сказала, що перший візит безкоштовний, і я погодився. Записався на прийом.
Коли я вперше прийшов до клініки, мене зустрів лікар. Він був не таким як ті, кого я бачив раніше. Він не дивився на мене зневажливо, не робив вигляд, що він вище мене. Він просто сів навпроти і почав розмовляти. Запитав про моє життя, про те як я почав пити, чому не можу зупинитися. Я не відчував, що мене судять і вперше за довгий час я відчув, що, можливо, комусь це не байдуже.
Лікування в клініці було особливим. Вони не лише давали якісь ліки щоб зменшити потяг до алкоголю. Вони працювали з моєю психікою, з моїми думками. У мене були сеанси із психотерапевтом і це було зовсім не те, що я очікував. Лікарі не говорили мені, що я поганий чи слабкий. Вони допомагав мені зрозуміти, чому я п’ю, які почуття намагаюся заглушити алкоголем. Ми говорили про мої страхи, про моє минуле, про ті моменти, які я намагався забути, заливаючи їх горілкою. Також були групові заняття, де я зустрів інших людей із схожими проблемами. Ми ділилися своїми історіями, підтримували один одного. Вперше я зрозумів, що не один у своїй боротьбі, що є інші, хто також переживає подібне. Це дало мені надію. Ми стали, наче маленькою родиною, де кожен розумів іншого без слів.
Крім того, в клініці використовували спеціальні методи фізіотерапії, щоб допомогти організму відновитися після багатьох років вживання алкоголю. Я отримував вітаміни, робили крапельниці, і я почав почуватися краще. При тому не були ніякі краплі від алкоголізму без відома хворого чи ще щось таке. Поступово моє тіло почало оживати, голова стала яснішою,і я вперше за багато років прокидався без бажання одразу взятися за пляшку.
Лікарі клініки пояснювали мені, що алкоголізм – це не просто звичка, це хвороба, яку треба лікувати комплексно. Вони допомагали мені не тільки відмовитися від алкоголю, але й навчитися жити без нього. Я зрозумів, що алкоголь був моїм способом втечі від проблем, і що мені потрібно навчитися вирішувати ці проблеми, а не ховатися від них.
Це був нелегкий шлях, були моменти, коли я хотів усе кинути і просто випити склянку горілки. Але кожен раз, коли мені ставало важко, я згадував практики, яким мене там навчили. І це допомагало мені йти далі. Я пройшов повний курс лікування алкоголізму в клініці «Матері проти залежностей» на Горохович 19, і зараз я тверезий вже 9 місяців. Я знаю, що це лише початок, що попереду ще багато роботи, але вперше за багато років я стільки місяців тверезий. І тепер я знаю, що можу жити без алкоголю і що є люди, які готові допомогти мені в цьому.
Якщо ви не знаєте як кинути пити, ось вам номер телефону тих, кому ви не байдужі: (097) 000-46-71.
Всім тверезості!