Історія про мою реабілітацію після інсульту в Рівному і не тільки
Історія про мою реабілітацію після інсульту в Рівному і не тільки
Мене звати Андрій, мені сорок років і ще недавно я жив звичайним життям, таким як у більшості людей. У мене є сім’я: кохана дружина, з якою ми разом вже понад п’ятнадцять років, і двоє дітей, які завжди тримають нас у русі. Все було, як завжди, звично і, здавалось, передбачувано. Я навіть не замислювався про те, що в один момент усе це може змінитися і мені буде потрібен центр реабілітації після інсульту в Рівному та за його межами… Але так сталося як сталося
Той день, коли трапився інсульт, пам’ятаю лише частково. Ранок нічим не відрізнявся від попередніх: я встав, зробив собі каву, щось розповів дружині, що прочитав зранку в Телеграмі в новинах. Збирався на роботу, коли раптово стало зле. Я не можу точно описати, що це було – біль, запаморочення чи просто відчуття, ніби мене «відключили». Потім я вже не пам’ятав нічого, тільки уривками, як лікарі говорять, як я нічого не можу сказати у відповідь. А далі чорна порожнеча.
Коли я прийшов до тями в лікарні, світ навколо був розмитим. Спочатку я не розумів, де я і що зі мною сталося. Лікарі пояснювали, що інсульт, що все могло бути набагато гірше. Я лежав у палаті й відчував, що моє тіло більше не слухається мене. Спробував підняти руку – нічого, спробував щось сказати – слова здавалося застрягли десь глибоко всередині. Чесно кажу, перша думка яка мені припала: «Мені потрібно знайти нормальну реабілітацію після інсульту в Рівному чи в іншому місті, але якомога швидше!!!» Мене буквально розривало на шматки зсередини.
Моя родина дуже підтримувала мене з першої хвилини. Дружина не відходила від мене, діти приходили, хоч як це не було складно. Але, навіть з їхньою допомогою, я бачив, що це не може тривати вічно. Мені потрібно було відновлюватися, знову вчитися рухатися, говорити, жити. Лікарі казали, що після такого стану найважливіше – це знайти добрий реабілітаційний центр після інсульту, а саму реабілітацію потрібно починати якнайшвидше. Всі розуміли, що це наша єдина можливість.
Пошук реабілітаційного центру в Рівному став нашим новим завданням. Я не міг уявити, наскільки це буде важко. Дружина і сестра буквально цілодобово шукали інформацію, обдзвонювали клініки, збирали відгуки. Вони їздили, зустрічалися з лікарями, дивилися умови. Одні місця здавалися занадто дорогими, в інших не було потрібного обладнання або фахівців з досвідом. Я бачив, як це все виснажувало мою родину і відчував себе безпорадним. Складно було прийняти, що тепер я сам став тягарем коли раніше звик завжди піклуватися про інших.
Ми стикалися з обіцянками, які не відповідали дійсності. Бувало, що їздили в реабілітаційний центр, який виглядав перспективним на сайті, але в реальності там не було умов для серйозної реабілітації після інсульту. Усе виглядало сумно: старе обладнання, відсутність індивідуального підходу. Ми розуміли, що це втрачений час, а кожна хвилина важлива. Я бачив розпач у очах моєї дружини, але вона трималася, продовжувала шукати далі.
Треба трохи відволіктися і розказати, що поки ми шукали якісний і професійний реабілітаційний центр після інсульту в Рівному, моя дружина вирішила, що не можна просто сидіти й чекати. Вона розуміли, що кожен день без активної реабілітації – це втрата шансів на краще відновлення, тож почали робити все, що могли вдома. Я спочатку не вірив, що це дасть якийсь серйозний результат, але дружина наполягала, і я погодився хоча б спробувати, щоб не втрачати час.
Нашим основним джерелом інформації став інтернет: ми дивилися відео з вправами, читали статті, пробували слідувати порадам фізіотерапевтів, які ділилися своїм досвідом онлайн. Дивились відео одного реабілітаційного центру для військових. Щоранку починали з простих вправ на розтяжку. Дружина допомагала мені піднімати руки й ноги, обережно згинала суглоби, щоб тіло не зовсім закостеніло. Спочатку навіть це було дуже важко – кожен рух давався через біль і напругу.
Вдень робили заняття на координацію та баланс. Я намагався стояти на ногах, тримаючись за меблі, або робити кроки в сторону, аби відчути хоча б якусь впевненість. Дружина стояла поруч і підтримувала мене, коли я починав падати. Іноді ми тренували руки, перекочуючи м’ячики, стискаючи гумові еспандери або просто намагалися піднімати предмети зі столу. Ця реабілітація після інсульту в домашніх умовах була хоча б чимось, що допомагало хоча б трохи розворушити м’язи, які зовсім не слухалися мене після інсульту.
Ще ми робили вправи для обличчя і мови. Я стояв перед дзеркалом і намагався відкрити рот, ворушити язиком, вимовляти найпростіші слова. Дружина повторювала їх разом зі мною, підбадьорювала, хоч це виглядало зовсім безнадійно. Ми знали, що ці домашні заняття не дадуть швидкого чи великого прогресу, але це був хоч якийсь спосіб тримати тіло в тонусі й не дати м’язам зовсім атрофуватися, поки шукали потрібне місце. Навіть в реабілітаційний центр після інсульту в Вінниці знайшли, але і там все було дуже погано.
Всі ці вправи були більше про підтримку фізичної активності, ніж про реальні результати. Але ми робили їх щодня, тому що боялися втратити навіть ту мінімальну мобільність, яка у мене ще залишалася. Це було не легко: багато разів хотілося кинути все, особливо коли бачив, як дружина виснажується від цих постійних спроб. Але вона мене ніколи не залишала, підтримувала в кожному кроці, і ми обоє вірили, що хоча б так ми тримаємося за шанс, поки не знайдемо дійсно фахову допомогу. Ось така в мене була реабілітація після інсульту в домашніх умовах.
А потім сталося таке. Наші друзі знали як важко нам було знайти підходящий реабілітаційний центр. Вони розуміли, що ми втомилися шукати і переживали, що мій стан може ще більше погіршитися, якщо я не отримаю належну допомогу. І ось одного дня вони повідомили, що знайшли для нас місце у реабілітаційному центрі в місті Вараш, що в Рівненській області. Вони переконували, що чули багато хороших відгуків про це місце, і нам здалося, що вони мають рацію, бо так впевнено розповідали про нього.
Коли ми приїхали до центру (а це за 156 км від міста), на перший погляд усе виглядало цілком непогано: велика територія, привітний персонал, обіцянки індивідуального підходу до кожного пацієнта. Нас заспокоювали, що в них є досвід роботи з такими випадками, як мій, і що я зможу тут прогресувати. Дружина залишила мене там із надією що це дійсно допоможе, а я намагався теж вірити в краще, хоч у душі мав сумніви. Не знаю, було таке передчуття…
Але вже через кілька днів стало зрозуміло, що все далеко не так добре, як ми сподівалися. Персонал був привітний тільки на словах, а в дійсності я відчував себе покинутим. Замість обіцяного індивідуального підходу заняття були формальними й поверхневими. Лікарі та реабілітологи часто не звертали уваги на мої справжні потреби. Замість того, щоб підлаштовувати програму під мій стан, мені давали вправи, які були або занадто легкими і марними, або занадто важкими, через що я тільки виснажувався. І це при тому, що ціна перебування в реабілітаційному центрі було дуже немаленькою!
Від постійного виснаження і відчуття марності моїх зусиль я став більш пригніченим. Моя мотивація до боротьби слабшала, а фізичний стан лише погіршувався: м’язи ставали ще більш слабкими, а координація зникала. Здавалося, що всі ці дні в цьому реабілітаційному центрі в Вараші йдуть мені не на користь, а навпаки, зводять нанівець усі попередні зусилля. Дружина, коли приїжджала мене провідати, бачила, що щось не так, і почала хвилюватися ще більше. Ми зрозуміли, що, залишаючись тут, я тільки втрачаю дорогоцінний час, який міг би використати на справжнє відновлення.
Моє лікування було припинено і дружина відвезла мене додому.
Але нарешті, після багатьох розчарувань, ми знайшли місце, яке відповідало нашим вимогам. І цей центр реабілітації після інсульту в Рівному.
Після невдачі з реабілітаційним центром в Вараші наша сім’я була в розпачі. Ми з дружиною відчували, що можливості стають дедалі обмеженішими, і час не грав на нашу користь. Але ми не здавалися. Дружина продовжувала шукати день і ніч, читала форуми, спілкувалася з іншими родинами, які стикалися з подібними проблемами, і постійно шукала нові варіанти. Одного разу вона випадково натрапила на відгук про реабілітаційний центр у нашому рідному Рівному. Центр називався «Благодать». Відгуки були позитивними: люди писали про професіоналізм персоналу, сучасні методи лікування та теплу атмосферу. І ціна перебування в реабілітаційному центрі була адекватною. А ще він недалеко від нашої оселі – Володимира Стельмаха 28a. https://pansionat-blagodat.com.ua/reabilitacziya-pislya-insultu-rivne/
Дружина негайно поділилася цим зі мною, і ми вирішили дізнатися більше. Ми почали дзвонити в центр, розпитувати про умови й програму реабілітації після інсульту. Відчувалося, що працівники «Благодаті» дійсно розуміли, про що говорять, і були готові вислухати всі наші побоювання та відповісти на питання. Ми домовилися про зустріч і приїхали туди вже наступного дня. З першого візиту ми відчули, що це місце відрізняється від усього, що ми бачили раніше. Тут не було зайвих обіцянок чи показного лиску, але була відчутна турбота і готовність допомогти. Це дало нам надію, що нарешті ми знайшли те, що так довго шукали.
Реабілітація в центрі «Благодать» почалася одразу після мого зарахування, і вже з першого дня було зрозуміло, що це зовсім інший підхід, ніж той, з яким я стикався раніше. У перший день мене оглянули декілька спеціалістів: невролог, фізіотерапевт, логопед і психолог. Вони ретельно оцінили мій стан, вислухали мене й мою дружину, записали всі наші побажання та зауваження. Потім склали індивідуальну програму реабілітації після інсульту, яка враховувала мої обмеження, але водночас давала можливість поступово підвищувати навантаження.
Почали з найпростіших вправ, але навіть вони спочатку здавалися мені важкими. Мій фізіотерапевт підбадьорював мене на кожному кроці. Ми працювали над відновленням рухливості в руках і ногах, робили вправи на зміцнення м’язів і баланс. І вже через кілька днів з’явилися перші маленькі результати. Я зміг підняти руку самостійно, хоча й на кілька секунд, і це стало для нас справжнім досягненням.
Ми продовжували працювати кожного дня. Вправи ставали складнішими: мене вчили заново ходити, спочатку з підтримкою, а потім поступово додавали вправи для самостійної ходьби. Кожен прогрес для мене був величезним кроком вперед. Я зміг самостійно пересуватись вже через 3 тижня після початку реабілітації в центрі «Благодать»!
Крім фізичних вправ, реабілітація після інсульту в Рівному включала в себе зайняття з логопедом, щоб повноцінно відновити мову. Спочатку це були прості звуки і слова, які я насилу вимовляв, але заняття проходили постійно, і поступово мої навички ставали кращими. Я почав краще вимовляти слова і навіть будувати речення. Це був дуже важливий момент, адже я знову зміг спілкуватися зі своїми дітьми, хоча й із труднощами.
Також зі мною працював психолог, щоб допомогти впоратися з пригніченістю, яка мене часто накривала. Психологічна підтримка виявилася необхідною частиною реабілітації після інсульту, адже інсульт змінив не тільки моє тіло, а й мій внутрішній стан. Я навчився приймати свої обмеження, але водночас і вірити в те, що зможу зробити більше, якщо не здаватимусь. Мені ж ще не багато років.
Весь процес реабілітації зайняв місяць і 2 тижні. Найбільший прогрес з’явився через місяць: я вже міг самостійно ходити без підтримки у найближчий магазин. Руки ставали все рухливішими, і я почав справлятися з простими побутовими завданнями. Лікарі і моя родина були раді кожному моєму досягненню, і це додавало мені сил.
Звісно, це не було лінійним покращенням. Бували дні, коли здавалося, що я застиг на місці. Але в «Благодаті» навчили мене цінувати маленькі перемоги й не впадати у відчай через невдачі. З часом мої рухи ставали все більш упевненими, а мова – зрозумілішою. Далі було амбулаторне лікування. Тривалість лікування після інсульту разом була десь 3 місяці, коли я вже міг самостійно виходити на прогулянки. Це був довгий шлях, але кожен крок доводив, що наполеглива праця і професіонали поруч можуть змінити навіть найважчі ситуації.
З тих пір пройшов рік, і як ви можете зрозуміти: цей немаленький текст написав саме я!
Якщо вам потрібна якісна допомога, йдіть в «Благодать». Залишу їхній сайт і номер телефону:
https://pansionat-blagodat.com.ua/reabilitacziya-pislya-insultu-rivne/
+38 (098) 859-68-72
Всім миру та руху!