Моє лікування алкоголізму – Вінниця і Рівне, відмінності і де мене врятували

Моє лікування алкоголізму – Вінниця і Рівне, відмінності і де мене врятували

Всім хай, я з міста Вінниця. Багато разів проходив лікування алкоголізму у Вінниці, але як можна зрозуміти, невдало. Мені 35 років і бухав я років з 20-ти десь, до цього ще був чудовим юнаком. Жив удома, допомагав батькам, гуляв з друзями, вчився як міг, хоча не скажу, що вчився добре. Був веселим, компанійським, дівчата подобались, футбол з хлопцями на вихідних – коротше, звичайне життя. І взагалі, не думав, що коли-небудь так втягнуся в цю справу. Але, як воно буває, одне пиво, друге, потім трохи міцнішого – і от ти вже не можеш без цього, шукаєш у Вінниці лікування алкоголізму, але там не можуть нічим допомогти…
Спочатку все було, як у всіх: свята, гулянки, випускний, а там і армія прийшла. Ось саме після армії все й почалось по серйозному. Після дембеля всі збирались, святкували, як треба, я ж не міг бути осторонь. Спочатку ми з хлопцями просто випили за зустріч, за те, що повернулись, а потім це перетворилось на постійні посиденьки. Перший час було весело, і ніяких проблем я не бачив. Пиво лилось рікою, іноді горілка, але тоді ще думав, що це просто така фаза життя. Та й хто в 20 років серйозно про таке замислюється, тим паче про наркологічний диспансер?
А потім пішло-поїхало. Почав працювати на заводі, а там, сам розумієш, після кожної зміни всі збирались, щоб «розслабитися». Спочатку з мужиками після роботи на пляшку пива, потім помаленьку міцніше, а там вже й без горілочки не обходилось. Я ж думав, що тримаю ситуацію під контролем. Ну, п’ю – і що? Всі ж п’ють, що тут такого? Але не помітив, як почав пити не тільки після роботи, а й на вихідних, і навіть просто так, без особливого приводу. Лише для того, щоб забутись, втекти від проблем. Можливо ще на тій стадії мені б допомогло лікування алкогольної залежності у Вінниці, але не певен на 100%, тут слабко з цим..
Коли вперше відчув, що тягне хильнути зранку – оце був тривожний дзвіночок. Але я його просто проігнорував. Ну, думаю, похмелюся і знову стану на ноги. І так майже кожен ранок: встаєш, трусяться руки, в голові гупає, але відразу бахнув трошки – і ніби краще. Робота на той момент вже йшла не дуже, але я ще тримався. На роботі мене знали, були такі самі любителі випити, тому ніхто не засуджував. До речі, дехто з них лягав у Вінницький наркодиспансер і відгуки розказував не дуже приємні. Але я ніколи не думав, що теж до цього докачуся.
І от з часом все стало тільки гірше. Я почав пропускати зміни, став часто відпрошуватись, щоб піти похмелитися. Це вже не було просто пивом по вихідних – це було кожного дня. Пив зранку, в обід, ввечері, і так по колу. Ти просто живеш від похмілля до похмілля, і в якийсь момент розумієш, що життя навколо тебе руйнується, але вже не можеш зупинитися. Точніше думаєш, що не потрібен мені ніякий наркологічний диспансер, я ж не зовсім бомж-алкаш… Але я не хотів приймати реальність. Рідні намагались мене врятувати. Мати не раз казала: «Кинь, синку, ну що ж ти робиш зі своїм життям?» Брат пробував допомогти, та я відмахувався, мовляв, нічого страшного, усі п’ють, а я справлюсь. Але ні. Якось одного разу, після чергового запою, я зрозумів, що втратив роботу. Звільнили, бо не з’являвся тиждень. А я навіть не помітив – так увійшов у цей глухий алкогольний кут, що дні зливались в один безкінечний похмільний марафон.
Після цього все пішло шкереберть. Почалися проблеми з дівчиною – вона просто не витримала, що я весь час п’яний, і пішла від мене. Спочатку я ще намагався її повернути, обіцяв кинути, почати нове життя, але потім просто знову запив. Бо легше було втопити горе в пляшці, ніж реально щось змінювати. І тут я остаточно пірнув у це болото. Втратив не тільки роботу і стосунки, але й друзів. Ніхто не хотів мати справу з п’яним алканом. А наркологів у Вінниці нормальних немає напевно… Життя перетворилось на безпросвітне існування. Кожен день був схожий на попередній – тільки думки про те, де дістати грошей на пляшку, і як швидше похмелитися, щоб не так боліло. Я забув, що таке нормальне життя. Всі ці радощі – сім’я, друзі, подорожі – здавались чимось недосяжним, бо все було за алкогольною завісою. Більше сенсу не було жити.
Проблеми зі здоров’ям почались теж. Спочатку дрібниці: тиск, печія, головний біль. Але потім почались серйозніші штуки – проблеми зі шлунком, печінкою, і відчуття, що кожен день може бути останнім. Але навіть це мене не зупиняло. Я продовжував бухати, бо вважав, що все одно вже пізно щось міняти. Мовляв, кому я потрібен, все вже пішло не так.
Потім якось мати мене вмовила на підшивку від алкоголю, у Вінниці знайшла десь, де роблять недорого. Ну, знаєш, як це буває: наслухалася вона історій про те, що підшивка від алкоголю – це майже чудо. Я ж на той момент вже був в такій ямі, що мені реально було все одно. Думаю, ну хай буде так, а раптом це дійсно щось змінить. Хоча до цього я вперто відмовлявся. А потім подумав, все одно втрачати вже було нічого – і робота пішла прахом, і стосунки накрилися, і здоров’я вже давно не те. Та й совість бувало гризла. Тож, погодився я на ту кодіровку від алкоголю, ціна у Вінниці у них була реально дуже дешевою. Коротше, привезли мене в якийсь центр, зробили процедуру. Лежу там, думаю «Оце воно, оце тепер точно почнеться нове життя, все під контролем буде».
Декілька днів ходив як новий. В голові все ніби прояснилося, світ став наче трохи яскравішим. Зранку прокидаєшся – похмілля нема, нічого не трусить, ніякої жаги до алкоголю. Думаю «Так це ж кайф! Як же класно жити без цього всього». Чотири дні так і тримався. Прямо сам собою пишався: ходив на роботу (додатково взявся за якусь підробітку), намагався відновити контакти з друзями, які від мене вже всі потихеньку відвернулися через мої постійні загули. Я їм всім розказував, що був у наркологічному диспансері Вінниці, що там все круто зробили. В голові постійно крутилася одна думка: Ось воно, починається нове, нормальне життя. Я ж тепер не п’ю!
Але потім якось на п’ятий день, ні з того, ні з сього, щось в голові клацнуло. Сиджу вдома, сам, і думаю «Та що це за життя без пива? Може, варто перевірити, як воно буде тепер, після підшивки від алкоголю? Чи дійсно я тепер не можу пити?» І це був перший крок назад. Пішов до магазину, взяв пляшку пива, так, чисто на пробу, переконати себе, що можу жити і без того. Сів на дивані, відкрив ту пляшку – випив ковток, другий… Спочатку ніби нічого, нормально. А потім, за декілька хвилин, відчув цей знайомий стан – легкість в голові, м’якість у тілі. І тут понеслося. Одне пиво – за ним друге, а далі вже й горілочка підтягнулася.
І що? Та нічого. Підшивка чи не підшивка – через кілька годин я вже був знову п’яний. І так все почалося спочатку. Перший зірвався, потім ще кілька днів гуляв по повній. Підшивка від алкоголю не те щоб не допомогла – я просто її навіть не сприймав всерйоз. Це була чергова невдала спроба.
Після цього я глибше опустився. Відчував себе повним невдахою. Я тоді вже втратив чергову роботу, остаточно. Мати знову почала говорити, що треба щось серйозніше, ніж підшивка. Каже: «Пора тобі йти на нормальне лікування алкоголізму у Вінниці, відгуки може почитати… Тільки так ти можеш зупинитися. Або тільки могила тебе чекає». Я вже сам розумів, що не можу це кинути, і треба шукати якусь іншу допомогу. Погодився піти на серйозне лікування алкоголізму в наркологічний центр в Вінниці. Зібрався, поїхав. Там мене тримали п’ять місяців. Спочатку було важко – ломка, нерви на межі, все здавалось безглуздим. Але потроху втягнувся. Півроку без алкоголю. П’ять місяців – це великий термін для людини, яка вже й дня без пляшки не могла уявити. Спочатку навіть думки про бухло не було – настільки мене залякали там. Лікарі постійно товкли про те, як руйнується організм, про всі ці страшні речі, що можуть статися, якщо знову почнеш пити. Але я чомусь не відчував себе краще… Мене там тримали насильно, не відпускали. Намагався сам потроху жити, намагався навести порядок у своєму житті, подружитися зі своїм здоров’ям, відновлювати стосунки з рідними. Але знаєш, як воно буває. Після виписки була якась депресія. Я був заляканий. Перші кілька місяців якось тримався, але все ж таки думав про алкоголь. Але потім прийшов той момент, коли стало здаватися, що я вже все подолав, що тепер можу все контролювати. Думаю: «Та що там буде від одного келиха вина? Я ж тепер нова людина, це просто знак, що я зміг». Ну і все, далі знайомий сценарій – один келих перетворився на пляшку, потім ще на одну, а там вже й горілка знову пішла. От тобі і лікування алкогольної залежності… Ще й за які гроші.. У Вінниці лікування алкоголізму чомусь дуже дороге.. І що? А нічого. Знову те саме. Протримався п’ять місяців, а потім зірвався знову, ще гірше, ніж до того. Спочатку було соромно, думав, навіщо я це зробив? Я ж вже був свободним. Але як тільки випив, то знову повернувся до того самого колеса: ранкове похмілля, пошуки алкоголю, день за днем без сенсу.
Після того, як я знову зірвався і пропив усе, що можна було, моя мати, бачачи, що знову все йде не туди, вмовила мене на ще одну спробу. Казала, що знайомі порадили клініку в іншому місті, в Рівному – «Матері проти залежностей». Типу, там все по-іншому, ставлення людське, лікують не тільки від алкоголю, але й всі інші проблеми підтягують. Я, якщо чесно, вже був на межі. Сором, біль, відчуття повного провалу – все це тиснуло з такою силою, що я просто погодився. Думаю, гірше вже не буде, все одно в моєму житті на той момент сенсу було мало. Лікування алкоголізму у Вінниці не допомогло, може хоч зміна обстановки щось вирішить…
Поїхали ми в Рівне за адресою вул. Горохович А., б. 19. Зустріли мене там чудово, без зайвих докорів, типу «знову алкаш приперся». Там були реально люди, які розуміли, через що я проходжу. Відразу ж поклали на обстеження, щось там капали, аналізи взяли – я навіть не знав, що стільки всього в організмі може бути не так. Крім алкоголізму, виявилося, що у мене купа інших проблем: шлунок вже не витримував, печінка ледь дихала, тиск скакав, як навіжений.
Ну і ось почалося моє останнє лікування алкогольної залежності. Тут було зовсім не так, як у попередніх наркологічних диспансерах Вінниці. Тут не просто говорили, що я маю «зав’язати», а дійсно почали піклуватися про мене. Лікували не тільки голову, а й тіло. І всі ці процедури – капельниці, уколи, якісь фізіотерапії – усе це було зроблено так, що я взагалі перестав боятися. Раніше завжди було страшно – типу, якщо кину бухати, то все, куди я піду, чим буду жити, що робити. А тут я почав відчувати, що життя може бути кращим без цього всього.
Кожного дня мені допомагали. Там були такі лікарі, що здавалось, вони дійсно знають, що роблять. Я почав їм довіряти. Раніше завжди думав, що всі ці наркологи, у Вінниці так точно, просто витягають з мене гроші, але тут було все інакше. Там навіть атмосфера була особлива – все по-домашньому, люди навколо такі ж, як і я, але ніхто не дивився на мене з презирством.
І от, що цікаво: після кількох тижнів лікування алкоголізму у «Матерях» я реально відчув, що щось змінюється. Спочатку думав, що це просто тимчасово, але потім зрозумів, що мені реально стає краще. Я почав краще спати, перестав відчувати цю постійну тривогу. Навіть тиск нормалізувався, шлунок більше не болів після кожного прийому їжі. Лікарі пояснили, що алкоголь не просто руйнував мою голову, мій мозок, а й добряче доклався до всього організму. Вони розписали мені новий план харчування, навіть дієту призначили. Я ще подумав, ну от, тепер навіть жрачку нормальну забирають. Але, знаєш, пройшов деякий час і я реально відчув себе легше, енергія з’явилася, сили.
Вони там ще і психолога підключили. У Вінниці нарколог тим не запарювався. І хоча спочатку я був скептично налаштований, типу, та ну, що він там нового скаже? Але цей чувак виявився реальним профі. Ми почали говорити про все, що було у моєму житті. І тільки тоді я усвідомив, наскільки глибоко я занурився в це лайно через свій страх і невміння вирішувати проблеми. Він не засуджував, не тиснув, просто слухав і допомагав розібратися в собі.
Клініка була реально інша. Вона краща з тих де я бував. Якщо що, ось вони – https://narkohelp.com.ua/ Записувався по телефону: (097) 000-46-71, і в них ще є (099) 000-46-71.