Рекомендація на власному досвіді – якщо потрібне перевезення лежачих хворих у Рівному, то тільки таксі від «Благодаті»!
Рекомендація на власному досвіді – якщо потрібне перевезення лежачих хворих у Рівному, то тільки таксі від «Благодаті»!
Вітаю. Почну з передмови. У мене тяжко хвора мати, вже давно. І ми з чоловіком, щоб якось зробити її життя веселішим, намагались щось придумати. Але що придумаєш такого, звісно це було вдома, вона не може виходили нікуди. Про таксі для інвалідів у Рівному я тоді ще не знала. Але якось я стояла на зупинці і побачила БУМАЖНУ приклеєну об’яву, уявляєте, це що, ще актуально? Ну то таке. У об’яві я прочитала «медичне таксі і перевезення лежачих хворих по Рівному», щось таке там було. І я подумала… А може якщо це таксі для інвалідів, то вони відвезуть наприклад у парк, чи ще кудись, а потім заберуть? Не тільки ж у лікарні вони можуть возити.
Я взяла телефон з оголошення і повернувшись додому, одразу набрала номер. Знаєте, я навіть не уявляла, що розмова може піти так незграбно. Спочатку в трубці відповіли якось сухо, ніби я дзвоню зовсім не за адресою. Голос на тому кінці був підозрілий, як у людей, які готуються сказати «вибачте, але ми цим не займаємось». Я пояснила свою ідею, обережно підбираючи слова: мовляв, не тільки ж до лікарні можна робити перевезення лежачих хворих, а чому б не влаштувати людині, яка давно нікуди не виїжджала, якусь маленьку пригоду? Тим паче ви же гроші заробите, чого ви. Мене слухали мовчки, тільки іноді покашлювали в трубку. Потім після незручно довгої паузи вони, здається, все ж задумалися. Порадилися там між собою і, хоч спершу не дуже охоче, але нарешті погодилися. Сказали, що так, можливо, вони зможуть організувати перевезення, але треба обговорити деталі. Я поклала слухавку і відчула, як напруга трохи спала. Проте в голові вже крутились нові думки: а куди саме повезти маму? Де вона могла б хоч трохи відчути радість? Ми з чоловіком почали обговорювати можливі варіанти: парк чи може якийсь затишний сад… Головне щоб мамі було зручно у візку. Ну і щоб таксі для інвалідів виявилося дійсно підлаштованим для таких людей.
І от… День, який ми планували з таким нетерпінням і трепетом, перетворився на справжню смугу перешкод, наче життя вирішило випробувати нас на міцність. Усе почалося з того, що медичне таксі, як виявилося, приїхало в стані, далекому від ідеального. Водій виглядав не тільки роздратованим, а й явно незадоволеним нашими планами. Спочатку він пробурмотів щось під ніс, коли побачив нас із мамою, а коли ми почали переносити її до автомобіля, то зрозуміли, що пристосування, які мали б полегшити цей процес, не працюють так, як обіцяли по телефону. Механізм для підйому візка був старий і заїдав, тож нам довелося вручну піднімати маму, зокрема, за допомогою самого водія, який здавалося, робив це з величезним небажанням. І як вони ще досі роблять транспортування хворих по Рівному? Я вже мовчу кудись за межі міста, хоча воно ж у нас невелике.
Мій чоловік, хоч і завжди був терплячий, почав нервувати і бурчати під ніс, а я намагалася якось згладити ситуацію, хоча й сама відчувала, як серце стискається від розчарування. Після довгих хвилин незручностей ми, нарешті, вирушили. У салоні було тісно і не зовсім комфортно, а кожен удар на дорозі відчувався наче маленький землетрус. Мама спочатку намагалася триматися, але я бачила як їй важко. Вона дивилася у вікно, а я марно намагалася зрозуміти, чи їй хоч трохи подобається те, що вона бачить. Від цього ставало ще гірше, бо відчуття провини вже обплітало мене, мов павутиння. Не так я уявляла що відбувається перевезення лежачих хворих, зовсім не так. Поки ми їхали, чоловік постійно озвучував якісь зауваження, в основному про те, як важко буде повернутися, якщо дорога така ж погана. Водій додав свій коментар, що його ніхто не попередив про «особливі побажання», і знову в салоні запанувала незручна тиша. Тобто це перевезення лежачих хворих для вас «особливі побажання»? У вас же в об’яві написано саме це… Я в шоці була, чесно.
Нарешті ми приїхали у парк. Здавалося, що ось-ось усе стане краще. Але цей оптимізм зник, щойно ми спробували вивезти маму з машини. Вибратися було ще важче, ніж забратися в нього. Ми розгублено боролися з візком, намагаючись не зачепити маму і при цьому не впасти самі. Земля була нерівною, і навіть найближчий під’їзд до парку не виглядав пристосованим для людей у візках. Но то таке, ми звикли… Ми повільно рушили вперед, тримаючись за візок обома руками, а водій уже поспішив кудись зникнути, залишивши нас самих з нашими труднощами. «Нормальне» нам медичне таксі в Рівному перший раз попалось, нічого не скажеш…
Сад у парку був прекрасний тоді, мамі звісно подобалося, вона ж крім свого дому нічого і не бачить більше. Пам’ятаю, як сонячне світло пробивалося крізь густе листя, яке тихо шелестіло на вітрі. Квіти розквітали і аромат розпускався у повітрі, як солодкий мед. Я такого тоді давно не могла пригадати. Але краса цієї природи зовсім не допомагала, коли ми стикнулися з черговою проблемою: доріжки були вкрити гравієм чи чимось таким, і корінням дерев, що виступали з-під землі. Ми з чоловіком буквально тягнули візок, який то і справа встрягав або нахилявся під небезпечним кутом. Мама мовчала, лише зрідка видавала тихі зітхання, які я вловлювала кожного разу, наче маленький ножик у серце. І хоча їй подобалося все навкруги, але ж фізичний дискомфорт нікуди не дівся. Я вже сто раз пожалкувала, що викликала те таксі для інвалідів, чесно. Її обличчя стало дуже швидко напруженим, і вона не виглядала ані радісною, ані заспокоєною. У мене в голові вже миготіли думки, а навіщо ми це затіяли? Чому ми не продумали все краще? Можливо б інше таксі для інвалідів у Рівному пошукали б! Чоловік теж здавався втомленим і розчарованим, а його обличчя з кожною новою перешкодою ставало похмурішим. Ми почали сперечатися, хто повинен був перевірити ті кляті доріжки, хто винен у цьому невдалому виборі місця. Від наших суперечок повітря між нами ставало напруженим. Зрештою, ми дісталися до маленького затінку під розлогим деревом і видихнувши сіли на лавку. Це мало б бути місце для перепочинку, але навіть тут усе було не так. Мама дивилася перед собою, немов спостерігаючи за тим, як інші люди у парку безтурботно гуляють чи фотографують квіти. Я намагалася знайти у її погляді хоч щось світле, якусь іскорку щастя, але бачила лише втому. Серце стискалося від болю, бо замість радісної пригоди ми влаштували мамі черговий стрес. Звісно перевезення лежачих хворих це завжди стрес, але ж люди дали оголошення, що саме такі послуги надають, тож має бути у них все як належить медичному таксі!
Але це все лише половина. Треба ж було ще продумати, як їхати назад додому. Ми всі ну дуже не хотіли їхати у тому ж самому типу медичному таксі, на якому сюди приїхали. Ні від відпочинку ніякої насолоди, ні настрою, нічого. Просто жесть якась… І тут мені прийшла ідея – пошукати тут же в інтернеті інші таксі для інвалідів у Рівному, мають же ж бути! Я дістала телефон і почала судомно шукати інформацію про інші компанії. Здавалося б, це не мало бути так складно в наш час, коли будь-яку послугу можна знайти кількома дотиками до екрана. Але з огляду на мій стан – напруження, страх перед повторенням минулого досвіду – це здавалося завданням непростим. Я перебирала один сайт за іншим, деякі виглядали непрофесійно, а деякі не мали навіть нормальних контактів для зв’язку.
І тут мені на очі потрапив сайт пансіонату для літніх людей «Благодать». Спочатку я навіть не зрозуміла, чому він з’явився у результатах пошуку, адже це був дійсно пансіонат для людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями, а не медичне таксі. Але коли я почала гортати сторінку, стало зрозуміло, що вони надають послуги перевезення не тільки для своїх постійних мешканців, а й для всіх, хто цього потребує. На сайті був окремий розділ, де детально описувалися умови транспортування хворих по місту Рівне і за межами міста: спеціально обладнані автомобілі, досвідчені водії, які допомагають з перенесенням (!) і навіть можливість замовити супровід медичного працівника, якщо це необхідно. Усе це звучало обнадійливо, майже як мрія після нашого гіркого досвіду. Це я на їхньому сайті прочитала – https://pansionat-blagodat.com.ua/perevezennya-lezhachih-hvorih-v-rivnomu-ta-oblasti/
Прийняти рішення звернутися до них було одночасно легко і важко. Легко, тому що альтернативи ми не мали, а важко бо я боялася, що знову наштовхнуся на байдужість або погану організацію, або ще щось. Досить нам такого. І я зібралася з думками і натиснула на номер, який був вказаний на сайті – (098) 859-68-72. Відповідь була майже миттєвою і голос на тому кінці був приємним і ввічливим. Невже! Вони почали розпитувати, що саме нам потрібно, якого типу перевезення потребує мама, чи зручно їй пересуватися в інвалідному візку, чи потрібно щось додаткове. Це не було схоже на той попередній дзвінок, коли я почувала себе ніби небажаним клієнтом. Ми домовилися на певну годину, щоб їхнє таксі для інвалідів приїхало забрати нас з парку. Вони запевнили мене, що водій приїде вчасно і з усіма необхідними зручностями. Після дзвінка я нарешті змогла видихнути з полегшенням. Було приємно відчути, що можливо у нас все ж таки є шанс завершити цей день не в такому поганому настрої.
Я повернулася до чоловіка, який із настороженістю спостерігав за моїм виразом обличчя. Я коротко розповіла йому про пансіонат для літніх людей «Благодать» і про їхні послуги. Ми обидва все ще були виснажені, але з’явилася надія, що хоча б поїздка додому пройде гладко. А от мама молодець, вона перша почала нас підбадьорювати. Та й чоловік змінився одразу в обличчі. До речі, ми ж тоді пікнік робити. Такий, міні-пікнік. Було дуже смачно і ми нарешті відволіклись. Ті півтори години були справді класними, в першу чергу для мами. І от прийшов час збиратися додому, наше медичне таксі мало приїхати за 15 хвилин. Та таксі приїхало навіть на 5 хвилин раніше. Ми помітили білу чисту машину, яка повільно під’їжджала до місця, де ми чекали. З неї вийшов водій, який виглядав привітним і професійним, він відразу підійшов до нас із легким і теплим усміхом, наче сам факт того, що ми його клієнти, викликав у нього задоволення. Від першої ж секунди я відчула, що це буде зовсім інший досвід, і моє серце нарешті заспокоїлося. Водій швидко і вправно допоміг нам перенести маму у машину. Усе обладнання працювало бездоганно: підйомний механізм не заїдав, кріплення для візка були надійними, а сам салон був просторим і зручним. Все, що має бути у таксі для інвалідів, взагалі все! Стільки обладнання, все таке новеньке, я навіть не розуміла що де по деяких речах. Мама виглядала здивованою, але здається приємно враженою тим, як легко і спокійно все відбувалося.
Ми сіли в медичне таксі і рушили. Поїздка додому пройшла дуже добре! Дорога більше не була джерелом стресу, кожна яма і нерівність згладжувалася завдяки хорошій підвісці автомобіля, а водій був уважним і акуратним. Він навіть увімкнув легку музику, яка створювала приємний фон і додавала відчуття спокою. Ми з чоловіком обмінялися короткими поглядами, і на обличчях з’явилися легкі усмішки. Це була маленька перемога, яка означала для нас більше, ніж будь-які слова. Після всіх тих незручностей і розчарувань ми нарешті змогли видихнути з полегшенням. Жоден з нас не переживав, як це було раніше, жодних нових непередбачуваних труднощів не виникло. Ми навіть змогли трохи посміятися над дрібницями, які здавалося вже втратили своє значення. Оце я розумію, сервіс, тож якщо треба перевезення лежачих хворих в Рівному – то тільки від пансіонату «Благодать»! Ми коли приїхали додому, я відчула себе щасливою, що прийняла рішення звернутися саме сюди, що я їх знайшла. Мама була втомлена, але це була інша втома – не від болю і дискомфорту, а від приємного дня на свіжому повітрі. Водій допоміг нам знову акуратно перенести маму до квартири, і перед тим, як поїхати, ще раз поцікавився, чи все було гаразд і чи не потрібна нам додаткова допомога. Я була вражена цим рівнем обслуговування, і ми з чоловіком одразу вирішили, що будемо замовляти медичне таксі від «Благодаті» і надалі, і частіше вивозити кудись маму.
До речі, дивилася – сам пансіонат виглядає чудово! Знаходиться на вул. Володимира Стельмаха 28А, тож кому треба, майте на увазі! А у мене все, дякую за увагу.