Власна думка про пансіонат для літніх людей у Рівному «Благодать» і моя оцінка
Власна думка про пансіонат для літніх людей у Рівному «Благодать» і моя оцінка
Раніше я чула про пансіонати для літніх людей, і навіть пам’ятаю як якось, коли я була ще зовсім мала, нашу сусідку відправили у пансіонат для літніх людей у Львівську область, але то було давно дуже, я майже нічого не пам’ятаю з того часу. З тих пір я якось не задумувалась про такі заклади, аж поки не сталась у нас біда – помер мій дядько, і моя тітка залишилась сама. Діти її за кордоном, тому тільки ми з мамою її могли навідувати.
Після смерті дядька тітка дуже змінилась. Вона завжди була жвавою, завзятою жінкою, з якою не можна було сидіти на місці – усе їй треба було робити, усе знати, кудись бігти. Вона ніколи не сиділа без діла: завжди майструвала щось, по дому робила, на городі, або навіть допомагала сусідам, якщо ті попросять. А після тієї трагедії вона наче згасла… Її очі більше не мали того блиску, який я пам’ятала ще з дитинства. Замість того в них оселилась тінь, ніби вона загубила частину себе разом із дядьком. Вона почала дуже багато сумувати, втрачати інтерес до всього, що її колись тішило. Згодом вона зовсім злягла. Ми з мамою навідували її, як тільки могли, але відчувалося, що їй стає все важче і важче. Про будинок для людей похилого віку ми тоді ще й не думали.. Але тітка почала часто хворіти. Спочатку це були звичайні застуди, які здавалися чимось звичайним. Я правда думала, що це звичайна реакція на стрес, на те, що вона пережила, але кожна нова хвороба затримувалася довше, ніж попередня. Вона здавалася такою слабкою, наче всі ці дні забирали з неї останні сили. Одного разу, коли ми приїхали до неї, вона навіть не змогла піднятися з ліжка, щоб нас зустріти, вона просто лежала… наче тінь від тієї жінки, яку я завжди знала. Вона спробувала всміхнутися, але навіть на це у неї не вистачило сили. Від цієї картини серце реально обливалося кров’ю. Ми з мамою знали, що чим далі, тим їй все гірше і гірше і само сабою це не вирішиться. Вона потребувала постійної допомоги, але ми не знали про професійний догляд за пристарілими у Рівному, а ми з мамою на жаль і не медики, і не могли бути біля неї увесь час. Хвороба її просто зломила. Вона вже не могла доглядати за собою, навіть найпростіші речі давалися їй важко. Вставати з ліжка, приготувати собі чай чи навіть просто взяти склянку води – усе це ставало для неї непосильним завданням. Її колись сильні руки тепер тряслися, а ноги не тримали. Підозра була на хворобу Паркінсона навіть. Це нам в одному пансіонаті Рівного сказали… Та і ми бачили ці жахаючі зміни… Кожен наш візит до неї ставав своєрідною рятувальною операцією – ми привозили їжу, допомагали їй піднятися, мили її, намагалися підтримати морально, але цього було замало. Вона потребувала когось поруч кожного дня, когось, хто міг би допомогти їй встати, приготувати їсти, дати ліки, поговорити з нею, щоб вона не почувалася такою самотньою. Як от у здолбунівський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, але нам там не дуже сподобалося зразу, можливо комусь норм, але я не буду саме цей пансіонат для літніх людей у Рівному радити. Я буду радити саме той, в якому ми впевнені – у будинку для людей похилого віку «Благодать». Але до цього ми зараз дійдемо ще.
Я часто залишалася в неї на ніч, коли могла, щоб бути поруч. Але ж і моє власне життя також вимагало уваги – робота, собака, інші особисті справи. Моя мама теж робила усе, що могла, але її сили також не були безмежними. Ми зрозуміли, що власними силами ми не зможемо забезпечити тітці той рівень догляду, який їй потрібен. Ми боялися залишати її саму, адже навіть найменша неприємність могла стати для неї небезпечною. Наприклад, одного разу вона впала вночі, коли намагалася дійти до туалету. На щастя, тоді вона не зазнала серйозних травм, але це стало для нас тривожним дзвіночком. Ми тоді з мамою довго думали, як краще вчинити. Вона не хотіла переїжджати до нас, казала, що не хоче «бути тягарем». А ми не могли залишити її без належної допомоги. Саме тоді я знову пригадала про пансіонати для літніх людей. Ми одразу подумали, що це і був би вихід – місце, де їй нададуть належний догляд і де вона почуватиметься в безпеці. Я почала шукати інформацію про такі заклади, читати відгуки і про державні будинки для людей похилого віку, дивитися фотографії, і чим більше я дізнавалася, тим більше мені здавалося, що кращий пансіонат для літніх, це тільки приватний. Так, ми розуміли, що ціна на будинок престарілих нас шокують, але вибору нема. Тим паче і тітка не проти, і збереження грошові у неї є. Якщо що, вона не з бідної сім’ї. Ну і спочатку ми натрапили на кілька приватних начеб то хороших пансіонатів для літніх людей, але ціни там були просто захмарні. Навіть тітка, яка ніколи не рахувала гроші, була вражена. Це були навіть не дуже шикарні заклади, зі звичайними умовами, але коштували вони, як пів будинку! Ми розуміли, що це просто не наш варіант (а навіть не знаю чий), бо навіть якщо тітка і мала деякі заощадження, вони б швидко вичерпалися на таке дороге утримання. Я відчувала розпач, адже хотілося знайти місце, де тітка могла б відчувати себе комфортно, але щоб і ціна за будинок престарілих була прийнятною.
Ми відвідували пансіонат за пансіонатом у Рівному, знаходячи по рекламі. У кожному з них були свої плюси і мінуси, але проблема залишалася одна – більшість з них були задорогі для нас. У деяких були шикарні умови, але відсутність душевної атмосфери і відчуття затишку викликали сумніви (це прям одразу відчувалось). Інші, навпаки, мали начеб то теплу і дружню атмосферу, але рівень медичної допомоги був недостатнім. Ми шукали баланс – місце, де тітка могла б отримати гідний догляд, але щоб це було і фінансово посильно для нас. Ми вже почали втрачати надію, коли одного разу натрапили на пансіонат у Рівному також, «Благодать». Це було щось зовсім інше. Він виглядав не менш шикарно, ніж ті дорогі заклади, які ми бачили раніше, але вартість перебування була значно більш адекватною. «Благодать» знаходиться у Рівному на вул. Володимира Стельмаха 28a. Тут велика територія де літні люди могли гуляти, дихати свіжим повітрям і просто насолоджуватися природою. Тут є місце, де можна було відпочити. Умови відмінні, персонал доброзичливий і професійний. До речі медичний нагляд і догляд за пристарілими тут здійснювався цілодобово, а також, як зараз пам’ятаю, були там дуже класні ігри і тому подібне, які допомагали відновлюватися і тілом і духом, і це було помітно.
Ми розмовляли з директором чи управляючим цього пансіонату для літніх людей (не пам’ятаю його посади насправді), і він одразу здався нам дуже уважною і щирою людиною. Він все детально розповів, про програму догляду за пристарілими – у Рівному до речі тут сама адекватна програма, потім, про те як організоване життя в пансіонаті, і навіть запросив нас подивитися на заняття, які в той момент проходили для постояльців. Ми побачили групу людей уже в віці, які займалися гімнастикою під керівництвом інструктора. Це були прості вправи, але всі виглядали задоволеними і веселими, вони шуткували постійно і це було чутно. І це було те, що нам було потрібно, місце, де тітка могла б отримати не лише фізичний догляд за пристарілими, а й емоційну підтримку, можливість спілкуватися з іншими людьми, відчувати себе частиною спільноти. Бо зі смерті чоловіка вона зовсім у собі закрилася. Ми з мамою відчули тоді реальне полегшення, ніби нарешті знайшли саме те, що потрібно для нашої тітки, таке місце, де вона могла б отримати гідний догляд і де б їй було комфортно. Ми зрозуміли, що «Благодать» – це саме те місце, де наша тітка зможе не лише жити, а й відчувати себе потрібною і захищеною, а найголовніше їй тут допоможуть відновитися, тут є спеціальні лікувальні програми, є кваліфіковані лікарі, усе, що треба. Ми вирішили, що пора діяти негайно. Після недовгих розмов і переконань, тітка погодилася на переїзд. Вона спочатку хвилювалася, адже що вона покидає свій дім. Але ми їй пояснили, що це тимчасово, що її здоров’я найважливіше, і що вона отримає там всю необхідну допомогу, тим паче що це найкращий пансіонат для літніх людей і ціни тут найадекватніші за всі послуги, які вони надають. Вона швидко погодилася. Та і сама ж на початку хотіла знайти таке місце, адже куди у 60 років ще здавати так…
Ми допомогли їй зібрати речі, і вже через кілька днів вона була в «Благодаті». Перший місяць був для неї, скажемо так, нелегким. Вона звикала до нового оточення, до нового ритму життя, до нових людей. Але персонал цього пансіонату для літніх людей як промінь життя для неї – зробив усе можливе, щоб їй було комфортно. Вони проводили з нею багато часу, допомагали адаптуватися, знайомили з іншими мешканцями. Її кімната була затишною, з великим вікном, через яке вона могла бачити небо і пташок, що співали на деревах. Це дуже підбадьорювало її. А потім тітка почала повертатися до життя. Вона брала участь у групових заняттях, відвідувала лікувальні процедури, багато гуляла на свіжому повітрі. Лікарі доглядали за нею постійно. Вона почала посміхатися частіше, її очі знову набули блиску, а голос став більш життєрадісним. Ось це реально справжній будинок для людей похилого віку який має бути, він ідеальний для таких людей, як моя тітка. Адже одна справа, коли тобі не вистачає спілкування, а зовсім інша, коди людина фізично потребує допомоги навіть у найпростішому. А не завжди є можливість це надавати, тим паче цілодобово. Тому такі пансіонати для літніх людей це справжня знахідка. А саме «Благодать» – це те, що потрібно нам було.
Минуло півроку, і тітку було не впізнати. Вона стала життєрадісною, повною сил і жаги до життя. Її здоров’я значно покращилося, вона більше не була тією слабкою і безпомічною жінкою, яку ми колись бачили. Вона почала займатися фізичними вправами і брала участь у невеликих майстер-класах з рукоділля, які організовували у пансіонаті для літніх людей. Тітка знову стала собою – сильною, незалежною, життєлюбною. Кожного разу, коли ми приходили до неї в гості, вона зустрічала нас з усмішкою і розповідала про свої нові досягнення, про квіти, які вона посадила у себе (там усе дозволяється, що іде на користь), про друзів, яких знайшла в пансіонаті. Вона навіть почала брати участь у маленьких театральних виставах, які організовували мешканці будинку престарілих. Це було щось неймовірне! Бачити, як вона знову наповнюється енергією, як її життя набирає обертів! Одного разу, коли ми приїхали до неї, вона з гордістю показала нам вишивку, яку закінчила. Вона сказала, що вишивання завжди заспокоювало її і допомагало знаходити гармонію (а ми навіть і не знали цього!). Ми з мамою були неймовірно щасливі, що наша тітка знову знайшла себе. «Благодать» дійсно стала для неї не просто пансіонатом для літніх людей, а новим домом напевно, де вона відчула себе потрібною і живою. Це було найкраще рішення, яке ми могли прийняти, і ми жодного разу про це не пошкодували.
Тепер, кожного разу, коли я згадую ті дні, коли ми з мамою не знали, що робити, я розумію, що іноді потрібні рішучі дії, щоб змінити життя на краще. Тітка знайшла нових друзів, відчула підтримку і турботу, а головне – вона знову знайшла сенс життя. Ми бачили, як вона радіє кожному дню, як планує майбутнє і не боїться старості. Це було щось більше, ніж просто відновлення здоров’я… це було відродження її душі. І цьому посприяв саме цей будинок для людей похилого віку, саме «Благодать». І навіть зараз, після всього цього часу, тітка залишається активною. Там вона стала за цей час невід’ємною частиною їхньої сім’ї, і тепер її життя наповнене подіями та спілкуванням. Вона хоче туди повертатись хоче бути частиною того життя. І головне – вона знову та жінка, якою я завжди її знала – енергійна, життєлюбна, готова підтримати інших і не боїться викликів. І це найважливіше.
Якщо вам цікаво було читати про «Благодать», можна тут подивитися на фото – https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ Це їхній офіційний сайт, і там же є їхній номер телефону – (098) 859-68-72. Ви зможете як ми, приїхати туди і все побачити на власні очі. Я впевнена, що вам сподобається – і самі люди які там працюють, і сама обстановка, і атмосфера. Від мене цей пансіонат для літніх людей заслуговує на 5 із 5!